Страх

vlusya

Наводить страх Шум вітра Виття істоти На місяць,що від страху Ховається за хмари. Гм.Не варто йти самому Повз місце Де чутне шум вітра,виття, Можливо, страшна істота ув'язнена там Хтозна чи зможе той хто йтиме повз то місце, Пройти без страху ув'язненої істоти. Хоч навряд схоче вона не поділитись ним. Адже та істота втратила шанс на визволення,–забувши про спокій навік. Чи той хто йтиме повз то місце,зможе побороти його і звільнити істоту Заспокоївши її? З часом вона сильнішила насолоджуючись страхом інших Побувавших там. Тому чи стане той,все ж сильніше,за страх,що предстане? Заспокоїть істоту й сам поборить свій страх. Та зробить те місце щасливим.

2020-12-28 20:26:38

8

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Green Cherry

Дуже круто 😎 👏 👏

Відповісти

2020-12-28 20:38:33

1

vlusya

Дякую 😊

Відповісти

2020-12-29 04:35:23

Подобається

Схожі вірші

Всі

La lune

Nadine Tikhonovitch

Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!

49

14

1607

Намалюю

Вікторія Тодавчич

Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.

52

13

3166