Директор по подвязке облаков
Он лично со мной не беседовал, нам было совестно. Лишь бродил в переулках призраком каждой дождливой ночью. Он гражданин этой знобкой паршивой планеты — директор по подвязке облаков, если быть точным. От трещин зрачков до заноз на мизинцах и шрамов Он щадит свою розу и мостит каменный остров. Он — гражданин опустевшей холодной державы, В упадке повисший над полом и некой пропастью. И однажды синхронно мы вскинем ресницы в закат. И может внутри что-то дрогнет, как дергались руки директора В попытках стянуть поуже петельки пропащего плана, Дабы достичь леденящего душу эффекта.
2022-12-17 13:03:19
0
0
Схожі вірші
Всі
Я тебе по-справжньому кохала...
Я тебе по-справжньому кохала... Так, неначе зовсім не жила. І тобі лиш серце відкривала, Я тебе кохала, як могла. Я тобі всю душу і все серце, Все віддам, ти тільки попроси. Я тебе кохатиму до смерті, Я з тобою навіки і завжди. Я тобі відкрию таємниці, Все, що маю — все віддам тобі. І поля, і чистії криниці, І прекрасний спів тих солов'їв. Я тебе по-справжньому кохала, Весь свій час, я віддала тобі. Я була наївною . Не знала, Що не брешуть тільки солов'ї.
42
15
2227
Я граю лише уві снах...
Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...
131
25
6402