LIL PEEP - Angeldust
Ці очі бачили занадто багато нестерпного, А душу крутило від болю і сотень оманливих висловів. День справді чудовий, він спершу про це зазначив, І потім помітив, що Хлопчик у Дзеркалі вистояв. Та час не лікує так швидко, як мама казала, А ти ніякий не мікрокосм, а всесвіт. Ти небом крокуєш, збираючи зоряне сяйво, За погляд пронизливий заздрісно прозваний деспотом. На згадку про силу, стокрильну могутність духу, Єдине, що треба, вчасно прикласти лід. Він жив, він палав, а наразі лежить забутий, Помножений ніччю на ксанакс та фентаніл. Якби тоді знали, що доля планує зраду, Малює секундами шлях за морську далечінь, Життя уві сні не здавалося б досить привабливим, А любов проявляли б без жодних на те причин. Звіт токсикологів – тіло вкривається кригою, І все, що лишилося після – сіпати плечі, Серце крихке не мало так швидко стихнути. Засинай, пташенятко, побачимось. Безперечно. 09.02.23
2023-02-09 18:22:45
0
0
Схожі вірші
Всі
Тишина ночного неба
Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот
46
44
2410
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
5
11208