Я (Романтика)
Золотые пальцы сжимают плакаты С аскетичными бледными надписями. Мы пыль под ногами майора, Затоптаны мнимой гласностью. Из-за тихих озёр коммуны Шелестит безграничное поле. Укрывается шалью сумрака Тополь — силы синоним в народе. Моя матушка — ласка пригожая, Мать Мария — сердца невинность. Муки тлеют под кожей схожестью, Сын мятежный исполнит повинности. Я чекист, но такой же, как ты — Человек, осыпающий ложью пергаменты. «Расстрелять!» — покрывают надменность кресты, Укрываются снегом паперти. Канделябр обласкан пламенем, «Расстрелять!» — их с десяток пытали. У войны — лёд, осколки и медь, Не хрусталь, а кровавый камень. Среди узников духа у каменных стен, Там ошибка в огне фанатизма: Моя мать — и печаль, и любовь всех систем, Моя мать — лицедейка трагизма. С нас довольно дешевых истин, Распластаются тени знаменем. В этом городе ружья — кисти. Живописец — жестокий маляр. Приголублю холодное тело, Пригублю леденящий арак. Дымный полдень, в крови воскресенье. Я твой сын, мама, твой злейший враг.
2022-12-17 12:52:02
0
0
Схожі вірші
Всі
Пóдрузі
Ти — моє сонце у похмурі дні, І без тебе всі веселощі будуть чужі. Ти — наче мій рятівник, А я — твій вірний захисник. Не кидай мене у часи сумні, Бо без тебе я буду на дні. Прошу́, ніколи не залишай мене одну, Адже без тебе я точно потону. Хто я без тебе? Напевно, мене просто нема... Розкажу я тобі про все із цього "листа". Постався до цього обережно і слушно, Щоб не подумала ти, що це, може, бездушно. Адже писала я ці рядки довго, І ти не посмій не побачити цього! Ми же ж з тобою змалку завжди були разом, І дружбу нашу не зруйнуєш навіть часом. А ти пам'ятаєш, як на кухні говорили про хлопців? Ми зберігали всі секрети, наче у таємній коробці. Смієшся ти, як завжди, смішно, І не сказати про це буде грішно. Дуже подобаються мені наші розмови, Особливо, коли ти "ламаєш" свої брови. Чудово, коли твоя найкраща подруга — сестра. Адже не залишить в біді ніколи вона. А завжди буде поруч. Навіть якщо сам чорт стоїть ліворуч.
48
12
3527
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
5042