Всем людям, которых я прежде любила
Мой облик слишком губителен для взора чужих детей. В каскаде секунд мне бы хоть миг никуда не спешить. Несу до столешницы пригоршню старых монет, Для сердца — ружьё, водворю меж бровями мишень. Со счастьем до края покоится старый кувшин. Мне видится мрак поглощающий, прячусь и злостно кричу — Устрашающий взгляд исподлобья в квадрате морщин. И вот наконец я готова ужиться, Со всеми, кто прежде не смел осуждающе бить по плечу. Не зная, как плыть, я ныряла за теми, кто плавно тонул. Тянула время и время тянуло руки. Заросли год спустя сорняками знакомые тропы, На прогулку по ним зачастую хватало суток. Не спасать, а спасаться бы бегством от тех, кто останется прочерком. Время требует этим ошибкам вырыть могилу. У меня так уныло потешным был каждый проделанный шаг, Даже написана ода всем тем, кого прежде любила.
2022-12-17 13:05:08
1
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Поліна Богаєвська
спасибо!! ❤️
Відповісти
2023-04-10 06:39:35
Подобається
Схожі вірші
Всі
وردةٌ قبِيحة
و مَا الّذي يجعلُ مصطلحُ الوردة قبِيحة؟ -مَا الّذي تنتظرهُ من وردةٍ واجهت ريَاح عاتية ؛ وتُربة قَاحلة و بتلَاتٍ منهَا قَد ترَاخت أرضًا ، مَا الّذي ستصبحهُ برأيك؟
55
10
3316
Я і ніч
Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.
105
8
13122