На світанку
Марія Відьма Дергача
На світанку, Помре старий день, Сонце закриє тінь заслоном. Сліди, попередніх пошкодженнь, Накриються щільним полотном. На світанку. На світанку, Залишиться лиш пісок закутий, Розбитих і знесилених надій. Сварог, суворий бог огнистий, Зігріє холод, що в пітьмі моїй, На світанку. На світанку, Я замкну ключем іржавим двері, Вмиюся холодною водою, І вирушу назустріч новій ері, І стану я вечірньою весною... На світанку. На світанку, Не залишуся з тобою, Минуле, заростеш ти павутиною, На світанку. На світанку, Відпущу увесь свій біль, образи й горе, Виплету з них красивий вінок, І випущу в безкрайнє море, Закінчу ще сотню сторінок, На світанку. На світанку, Заберу я руки від обличчя, Порину у світла дивовижний плин. Ввійду, у світ теперішнього потойбіччя, І стану вільною від усіх фальшивих кпин.
2021-10-31 13:12:53
2
0
Інші вірші поета
Подорож Сонячні промені... Імператори Лиши собі
Інші поети
arion _4
@hranutel
Vitalina Shepel
@Vitalina_kiss
Схожі вірші
Всі
Моє диво
Фαйղα Եօթթí #AР #FN
А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno
46
5
2041
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12097