Осіння весна
Листя з дерев опадає. Холод вступає на поріг. Слух її шукає, та, там, де він є її немає. Помаранчевий колір усім личить. Її в обіймах тримає вода. Вони з нею, породжені з яйцеклітини одного ядра.
Її шукає око, та не бачить, хоча вона держить його руку. Дихання літає над гілками, видить її, але не може підійти. Розум, залізною рукою, замикає ланцюги, кричить:" Я перший віднайшов її, тепер, не дінеться вона нікуди”.
Лише маленький видих, хлопчик у лахміття взутий, пройшов крізь незламні замки й повз соколине око Дихання сліпого. Крізь Слух й Зір, не помітили його. Взяв її за десницю й вони разом, як рівні, пішли.
2021-01-08 05:52:29
4
0