Не мої стандарти
Яна Янко
Чому для того, щоб бути щасливою, Мені нав'язують стереотипні стандарти? Потрібно змінити усе, бути як всі, Вони не хочуть, щоб я відрізнялась від них. Зі своїми порадами лізуть до мене, Ти чому така худа? Тобі б ваги набрати. Ти чому їси так багато, хочеш товстою стати? Вони просто хочуть - все про мене знати. І звісно всі знають як мені краще, Тобі це не личить, знімай негайно! Знову рожевий, ти що малятко? Послухай поради, тобі так негарно! Ви всі такі цікаві, Ніби у мене своєї думки немає. Ваші слова не допомагають, Так краще для мене? Я сумніваюсь. Я відмовляюсь від такої схожості, Від правил "краси" і "нормальності". Бо щастя - це бути собою, Для мене стандарти, не важать нічого.
2024-06-22 16:48:30
3
0
Інші вірші поета
Почуйте мене! Опівнічна проповідь Пам'ять у трояндових відтінках Мої/Твої слова
Інші поети
박 윤두
@Dambi001
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
70
4
11149
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
83
2
3600