- Навіть смерті я не потрібен, - він засмучено впав на коліна. - Чому саме я... Я так хочу додому, до неї. За що мені це все... - повіяв вітер та наче потягнув його за його розтріпане волосся. Забурчало в животі. - Я хочу їсти...Куди ж мені йти...З чого почати.

   Підвівшись, Яґт пішов в напрямку сонця. Сніг скрипів під його грубим взуттям, дихання давалось тяжче, сил зовсім не було, та ще й вчорашні рани боліли від морозу. Але він продовжував шлях. В якийсь момент він просто заплющив очі і просто йшов прямо, доки не відкрив очі. Його нога вже мала ступити в пустоту. Хлопець стояв на вершині невеликої гори. Він перелякався і відійшов назад, спрямувавши погляд вперед, йому відкрився величезний пейзаж. З правої сторони - величезний ліс, з лівої - берег моря, в центрі - поле снігу і невелика розвалена кам'яна будівля, ще трохи пряміше - берег, найбільший який він тільки бачив. З гори шлях здавався легким, але він розумів, що це лише ілюзія. І що кілька днів піде лише на те, щоб спуститися вниз.

Тим часом в поселенні затихло свято. Жінки прибирали будинки і вулиці, чоловіки поверталися до роботи. Панувала тиша, але не у Айли. Дівчина не могла змиритись з втратою коханого, а розуміння, що вона мусить, кололо її в серце ще більше. 

   - Він, певне, вже не живе, - ці слова викликали сльози на її тендітному обличчі. 

   - Не переймайся, Яґт і не з такого виходив живим. Він порадить собі сам, головне тобі берегти себе, - сказав Хродгейр, сидячи на стільці навпроти ліжка дівчини, - і дитину. 

   - А якщо батько не дозволить лишити? І як тільки народжу, вбʼє, або викине? Я не зможу цього пережити! 

   - Яким би жорстоким не був Ейрік, він цього не зробить ні за що. Твій тато - людина честі. Я добре його знаю, ми росли разом. 

   - Він ніколи не розповідав про тебе, - слова чоловіка зацікавили Айлу, і вона відволіклася від сліз. 

   - Ну, гадаю, це тому що наша остання зустріч перед тим, як він став ярлом, була не дуже приємною. 

   - Чому? Невже ти хотів стати ярлом також? 

   - Хах, ну звісно ні. Я не з раси Кудденсів, а він - так. Діло в тому, що був ще один кандидат, його брат, тобто твій дядько, - Хродгейр помітив зацікавленість дівчини. 

   - Дядько Мартін? Він же каліка! 

   - Таким він був не завжди, твій батько зробив його таким. Мартін був сильним та досвідченим воякою, що мав повагу серед жителів. Ейрік знав це, тому напав в неочікуваний момент та покалічив його. Це знав тільки я, тому він, почувши що я не підтримую його дій, образився та зненавидів мене. Та пообіцяв стратити, якщо комусь розповім. 

   - Який жах...Чому ти розповів мені це? 

   - Твій батько не вбив брата, він дав йому будинок на околиці нашого поселення та досі забезпечує всім, чим треба. Тому не переймайся за дитину, він не нашкодить їй. 

  - Сподіваюсь, дякую, Хродгейре. Чому ти мені допомагаєш? 

   - Як чому? Щоб ти не розповідала потім Яґту, що була зовсім сама і ніхто тебе не підтримував. Ми ж з ним друзі, як не як, - мисливець підвівся і пішов до виходу. Двері відчинились прямо перед його носом. Навпроти нього стояв давній друг, що дивився на нього своїм звичним похмурим поглядом. Не звернувши уваги на Хродгейра, Ейрік підійшов до доньки. 

   - Що ж ти накоїла, дурепа, - він присів на коліна. - Скажи, що? Чим ти думала? - ярл не був злий, він наче жалів свою доньку. 

   - Пробач, тату, - Айла знову заплакала. 

   - Нечиста кров народиться, древні заберуть його.

   - Батьку, древні - вигадка! Ніхто їх не бачив вже дуже давно. Дитина лишиться і виросте хорошою людиною, не те що ти! 

   - Гаразд, - він був дещо стривожений. - Звісно, але... Треба знайти батька, іншого батька, нашої крові. Щоб люди не подумали лишнього. І весілля має бути...

   - Я не хочу іншого! Поверни мені Яґта! 

   - Так, так. Вийдеш за Дага, мою праву руку. 

   - За Дага Одноокого? Він же пияка та божевільний! - сльози змінились на злість. 

   - За нього вийдеш, доню. Треба, іншого виходу немає, - дівчина вперше почула, що батько говорить з нею не як з підданою, а як з дочкою. 

   Довелось погодитись. Щоб дитина росла в нормальних умовах, щоб не цькували і не оминали стороною та не вигнали з поселення, як його батька. 

   Тим часом Яґт шукав способу спуститися зі скелястої гори на рівний та широкий берег. Обійшовши навколо, він зрозумів, що єдиний шлях лежить лише через ліс. Долаючи високий шар снігу, він почав спускатись. Хлопець був дуже голодний, тому мав надії, що знайдеться чим поживитися. Увійшовши в густий ліс, вкритий сніговим покривалом, він помітив червоні ягоди, що росли біля дерева. Втративши контроль, він взявся закидати їх до рота, деякі ковтав навіть не пережовуючи. Це допомогло втамувати голод. Далі - знайти вихід. Поблукавши трохи поміж високих дерев, Яґт вийшов з лісу. Лишати це місце він не збирався, лише хотів оглянути околиці. А особливо ті розвалини, що стояли навпроти. 

   Тут снігу було трохи менше, тому крок пришвидшився і йти стало простіше. Розвалини були збудовані з дивної чорної цегли. Увійшовши всередину, він одразу побачив ще один вхід, котрий вів вниз. Але товсті чорні металеві двері були замкнені. 

І як би хлопець не старався, вони не піддавались. Оглянувши дивну конструкцію замка, він зрозумів, що треба ключ, і всі його надії одразу відпали. Пройшовши трохи до води, Яґт побачив безкрайні простори океану. Десь здалеку виднілись невеликі айсберги та високо літаючі чайки. Повіяло холодним бризом. Але знайшлася річ, що втішила його - плаваюча біля берегів риба, і не мала. Таку легко ловити списами. Трохи подумавши, він повернувся в ліс. 

   І ось, Яґт гострить довгу палицю каменем, формуючи гострий кінець. За кілька спроб йому вдалося спіймати середню рибину. Встигло повечоріти, полярне сяйво освітлювало небесний шлях, такий же хвилястий, як і доля хлопця, що вже встиг розпалити багаття та посмажити здобич. Він зʼїв все до останнього шматочка, після чого знайшов сили тільки впасти на холодну землю та заснути. 

   Наступного ранку він прогулювався берегом, шукаючи ще щось, чи би можна підкріпитися, але раптом, хлопець впав на землю. Не просто так, щось зачепило його ногу. Озирнувшись, Яґт побачив дивну рукоятку, що визирала з-під землі. На ній були дивні розписи та малюнки, потягнувши за неї, він дістав бойову сокиру. Та не аби яку. Гостру, прикрашену. Таку він бачив лише у ярла, що наказав вигнати його. 

   - Це може знадобитись, - вперше він сказав щось за весь цей час, - я так давно не говорив... 

   З сокирою життя його стало трохи легшим. Він зміг рубати більші гілки дерев, почувався більш безпечніше, маючи при собі зброю. Та і до того ж, вона була легкою, її можна було тримати в одній руці. Минуло кілька днів і Яґт, відпочиваючи під деревом, розглядав свою нову зброю. Та раптом, очі його розкрились широко, дихання стало тяжче. Погляд його був на кінець рукоятки. Він виглядав так, наче повністю підходить до замку тих дверей. Не довго думаючи, Яґт побіг туди. 

   Минуло вже кілька місяців. Поселення жило своїм життям. Люди трудилися в лісі, в морі, в хатах. Хродгейр все ніяк не міг знайти нового напарника для полювань. Ставало трохи тепліше, сонце світило часто, завірюхи відбувалися дуже рідко і слабко, тому діти могли гратися та не змушувати батьків перейматися за них. 

   Наближалося свято. Айла все ж погодилась вийти заміж за Дага Одноокого. Її живіт ставав все більшим та круглішим, дивлячись на нього, вона уявляла, яким щасливим би був Яґт. Нещодавно, Хродгейр, непомітно для всіх, пішов шукати його, але знайшов лише майже засипані сліди. Це вже була добра новина, вони зрозуміли, що він живий. У серці дівчини досі горіла надія, що хлопець повернеться і вони заживуть щасливо. 

   Чому вона погодилась на цей шлюб? Він був лише показовим, щоб люди не подумали, що донька ярла завагітніла від якогось мисливця, а від самого помічника та правої руки. Також, батько переселив дівчину ближче до себе, щоб могти наглядати та не спускати з неї ока.  

   Незабаром, відбулося весілля. Зібралися усі, свято було найбільшим за всі, які коли-небудь були. Навколо палили величезні багаття, барди грали музику, люди танцювали та веселились як могли. Було повно різної їжі. Не обійшлося і без випивки. Більше за ярла не пив ніхто. Такі у них традиції. Айла сиділа з листяним вінком на голові та у білій лляній сукні з рідними вишивками. Поряд сидів наречений. Лисий, з довгою борідкою та одноокий. Око він втратив ще давно, коли впав на нього, після чого осліпнув та отримав таке прізвисько. 

   Дагу було некомфортно, бо його шлюбу він також не хотів, але бажання лишитися в близьких підданих ярла було сильніше. Тим паче, вони погодилось, що жодних відносин у них не буде, вони навіть не житимуть разом. Це була єдина умова дівчини. 

   На свято не прийшов тільки Хродгейр. І діло не в тому, що офіційного запрошення він не отримав, лише словесне від Айли, а в тому, що він бажав знайти більше слідів свого друга. Тому мисливець блукав в темряві зі смолоскипом. 

  Деякий час тому, Яґт стояв прямо перед чорними дверима, що так манили його до себе весь цей час. Сокира в його руці наче сама тягнулася всередину. Вставивши рукоятку в замок та прокрутивши, почувся шум та скрипіння дверей. Він штовхнув їх, та побачив сходи. 

Зійшовши трохи вниз, йому відкрився вид на великий коридор, де стояли деревʼяні столи зі стільцями, та на диво, досі горіли лампи. Все виглядало дуже дивним. Речі були незвичної форми, наче з іншого світу. На полицях було безліч товстих книг. Його тіло окутало тепло цього приміщення, тому він зміг нарешті зняти накидку. 

   Хлопець розглядав все наче мале дитя, що вперше бачить світ.  " - Легенди про древніх виявились правдою, вони справді жили на цих землях" - думав він. Та і справді. В розповідях сказано, що вони покинули " кришталеве місто ", що знаходилось посеред моря, та знайшли холодні землі, де і оселилися та допомагали місцевим, але це було дуже давно. А тепер, Яґт бачить перед собою всі докази. І йому не терпиться все тут вивчити. 

   Древні не виходили також з голови ярла Ейріка. Думки про нечисту дитину оточили його розум, і він ніяк не міг відволіктись. Навіть те, що його донька вже скоро має народжувати. Чоловік був у себе на подвірʼї та жбурляв свою сокиру в дерево. 

   - Чув, що Айла вагітна, - раптом почувся слабкий голос за його спиною. - Вітаю тебе, брате. 

   - Мартін? - він оглянув старого на вигляд чоловіка, з палицею, старим одягом та поглядом, котрий виражав добрі наміри. - Чого приперся? - Ейрік продовжив кидати сокиру та раз за разом ходити за нею, щоб витягнути з дерева. 

   - Почув новину, вирішив навідати вас, - він присів на деревʼяні сходи будинку. 

   - Ми домовлялись, що ти не будеш зʼявлятися тут. 

   - Це вийняток, брате. Я хочу побачити племінницю. 

   - Йди звідси, доки я тобі ноги не переламав. 

   - Дарма ти так, я ж знаю, що дитина не чиста, - ярл різко обернувся та швидко наблизився до нього. 

   - Що ти сказав? Повтори! - Ейрік стискав рукоятку сокири все міцніше. 

   - Дитя не чисте. І ти це знаєш краще за мене. 

   - Хто тобі розповів? 

   - Твоя донька і розповіла. Вона провідувала мене вчора. Дуже хороша дівчина.

   - Кажи, чого ти хочеш? Гм? Що ще потрібно? Новий будинок? Більше їжі? Що? - чоловік розгнівався не на жарт. 

   - Спокійно, брате, - посміхався Мартін, - нічого не треба. Древнім будеш платити, не мені. 

   - Це вигадка. 

   - Саме тому ти говориш про це так часто? Айла мені все розповіла, не вдавай. 

   - Це не твоє діло. 

   - Моє. Ти забрав у мене титул ярла, то будь ним. Дитина не має жити. Біду на нас древні наженуть. Всі платити будемо, - після цих слів, Ейрік схопив свого брата за горло. 

   - Закрий своє рило! Ще раз ти таке скажеш, я зверну тобі голову, - він послабив свою тяжку руку. 

   - Побачиш, брате, - він відкашлювався, - всі платити будемо. Будь ярлом і вбережи людей! - він пішов після цих слів, лишивши брата в роздумах. 

   Тим часом Айла розвішувала прання на вулиці, спостерігаючи за дітьми, що бігали дворами, за працюючими людьми та молодими хлопцями, що вчились битися та колоти дрова. Дівчину потурбував голос. 

   - Айла, маєш хвилину? - це був Хродгейр. 

   - Так, звісно. Кажи, - вона обернулась до нього та уважно слухала. 

   - Я знайшов ще декілька слідів, що дуже схожі на його. 

   - Хродгейре, тобі не варто стільки блукати аби знайти лише сліди. 

   - Чому? Я хочу знайти його. І ти хочеш, хіба ні? 

   - Послухай, Хродгейре. Навіть якщо знайдеш його, це не має сенсу. Якщо він повернеться сюди, батько відрубає йому голову. 

   - Не розумію. Нещодавно ти була голова на все, аби побути з ним хоч мить. У чому справа? 

   - Послухай, мені народжувати зовсім скоро. У мене вистачає проблем. Тим більше, наврядчи він живий. Неможливо вижити в таких умовах, - слова дівчини ранили старого мисливця. 

   - Схоже, ти така ж як і твій батько. Я знайду його, от побачиш. Впевнений, він цього хоче більше, ніж ти, - Хродгейр покинув двір дівчини. Вона лишилась сам на сам із собою. 

   А тим часом Яґт вже встиг прочитати чимало книжок та паперів. Змалку усіх вчать мові древніх. Тому для нього це не було проблемою. Він прочитав розповідь про війну древніх з темною та могутньою сутністю, що несла на землю хаос та безумство. Його заточили в темні обладунки, що ніколи не розкриються та таким чином перемогли. 

Виглядає як вигадка, але більшість вірили цьому. Раптом, він побачив дивний списаний папір, що виглядав дуже свіжо. 

" Нечисте дитя народиться зовсім скоро. Завдання - ви знаєте самі. " 

   Стало набагато холодніше. Завірюхи хоч і не були такими потужними, але лишали чималий слід на житті людей. До хорошого швидко звикаєш, тому довелося знову пристосовуватися до таких умов. Найтяжче було мисливцям, котрі мали шукати здобич, не бачучи перед собою зовсім нічого. Деякі лишалися лежати під товстим шаром снігу, вже назавжди. Хродгейр, побачивши що коїться, негайно пішов до ярла, котрий давав їм накази. Злості мисливця не було кінця. Він увірвався у його будинок без жодного попередження. Той саме доїдав свій обід. 

   - Тримай, - Хродгейр кинув на підлогу два коротких списа. - Ось твоя здобич, двоє молодих хлопців. Лишилися під снігом, мертві, - ярл відставив миску та витер вуста рукавом. 

   - Вийди звідси, я не хочу нічого чути, - йому погляд уникав зорового контакту зі старим другом. 

   - Ти будеш слухати, бо це твоя відповідальність! Твій наказ! З кожним полюванням шукати здобич стає все тяжче, того що ми розводимо замало! 

   - І чого ти хочеш від мене?! Начаклувати тобі гірських баранів чи вовків поблизу? Нічого не дається легко і одразу, дурню! - почались крики. 

   - Я хочу аби ти відновив пошук нових земель! У пʼятій книзі древніх сказано, що вони були на великій землі, де все зелене та квітуче. Де багато здобичі та можна їсти те, що росте на землі! Але замість того, аби зайнятися цим, ти сидиш та жереш, пʼєш, і промиваєш своїй донці мізки! - почувши це, Ейрік не витримав та, схопивши свою сокиру замахнувся на беззбройного Хродгейра, що встиг лише прикритися руками. 

   Лезо майже торкнулося його рук, але, раптово, щось його заблокувало. Та ж сокира, але в руці іншого. Відкривши очі, вони побачили Яґта. Того самого юнака, що покинув селище вже давно. Він зовсім не змінився за такий довгий час. Хлопець відшовхнув ярла. 

   - Це ти... - Ейрік не вірив своїм очам. Він вже встиг забути про його існування, будучи переконаним, що той вже давно не живе. 

   - Яґт? Невже це правда ти? - старий мисливець теж не міг повірити, у нього було забагато питань, але все ж, він був радий побачити старого друга. 

   - Припиніть. У мене для вас новина, це про дитину. 

   Усі троє сіли за стіл. Деякий час вони мовчали, зʼїдаючи один одного поглядами. Але комусь треба було перервати тишу. 

   - Що ж, слухайте мене уважно, - Яґт почав. - Весь цей час я не сидів на місці. Я знайшов давнє сховище древніх, те, де вони жили після того, як покинули кришталеве місто. 

   - Не кажи дурні, малий. Всі знають, що це лише вигадки, - втрутився ярл. 

   - Дай йому закінчити, Ейрік, - Хродгейр захистив друга. 

   - Так от, ключем до дверей виявилась сокира, котру я знайшов недалеко. Вона така ж як і у тебе, ярле. Я побачив всередину купу кімнат та повно книжок. Я не встиг прочитати усі, але з того, що зміг, я дізнався, що древні справді жили на цих землях та допомагали нашим людям. Але це було дуже давно. Згодом, я знайшов свіжий папір, на якому було написано, що нечисте дитя народиться зовсім скоро. Вони прийдуть за ним. Уже зовсім скоро, - Яґт оглянув двох чоловіків, що, напевно, ніколи не слухали когось так уважно, як зараз. 

   - Це не вкладається в голові, але...я вірю тобі, друже, - мисливець поклав руку на його плече. 

   - А як на мене - повна дурня, - Ейрік стояв на своєму. 

   - Ти не мусиш говорити ці речі. Я знаю, що цього ти боїшся. Що ти боїшся древніх, бо вони прийдуть, і кару понесуть усі. Я чув твою розмову з Мартіном. 

   - Як довго ти в поселенні? - запитав Хродгейр, дивуючись всьому ще більше. 

   - Декілька днів. Достатньо, щоб почути стільки розмов. І слова Айли про мене. Від неї я не очікував, але довелось змиритись. 

   - Як мої вартові тебе не помітили? Я їм голови повідбрубую! - ярл не переставав злись, його міцний кулак ледь не розламав стіл своїм ударом. 

   - Книги древніх можуть багато чому навчити. Твої вартові не винні. 

   - Друже, пробач, але ти зовсім не змінився з того дня як втік. 

Як? - старий мисливець мав ще купу питань, але це непокоїло його найбільше. 

   - А...я не знаю. Схоже, в місцях, де жили древні, час йде трохи по-іншому. Я був здивований не менше тебе, побачивши живіт Айли та як швидко все змінилось за такий короткий час. 

   - То що нам робити? Віддати дитину древнім? - запитав Ейрік. 

   - Ці сокири - зброя створена древніми. Відповідно, вона може їх хоч поранити, я сподіваюсь. 

   - Не сміши, дурню. Невже ти, таке мале та паскудне, зібрався битись з древніми, що перемогли могутню сутність? 

   -  Так, коли Айла буде народжувати, ви закриєтесь в будинку з нею і забарикадуєте двері. Ти візьмеш з собою своїх найкращих солдатів. А я триматиму їх ззовні скільки зможу. 

   - Вибач, Яґте. Але...ти серйозно? Битися проти найсильніших? Йти проти волі Богів? Тебе одразу прибʼють! - Хродгейр взявся відмовляти друга. 

   - Це краще ніж просто віддати дитину. 

  Не дізнаємось не спробувавши. 

   - Я згоден, - Ейрік покинув роздуми та повернувся в розмову. - Я за! Стримай їх, скільки зможеш. Я віддам тобі свою сокиру, - він поклав на стіл зброю, попрощавшись з нею печальним поглядом. Хлопець гойднув головою. 

   - Найголовніше - стримати їх до народження дитини. Коли вона з'явиться, ви маєте бути готові втікати та ховати її як тільки зможете, - хлопець говорив, доки не побачив тінь в іншому кінці кімнати.

   - А не легше...просто віддати їм дитину? - зрозумівши, що його помітили, Даг Одноокий висказався. - Ми збережемо людей від біди, ніхто не помре.

   - Хто тобі дозволив підслуховувати? Якого дідька ти тут взагалі робиш? - ярл як завжди розгнівався, та намагався нащупати свою сокиру на поясі.

   - Пробачте, я прийшов з посланням. Сестри кажуть, що Айла народить зовсім скоро. Завтра, скоріше за все, - всі задумались над його словами.

   - Послухайте, дитина має жити. Я прочитав безліч книг древніх. І серед усіх них я знайшов одне маленьке послання, що каже, що кожні декілька століть народжується особливе дитя. Що, якщо цей момент настав? А якщо воно може змінити абсолютно все? Задумайтеся про це, хоч на хвилину, - Яґт виправдовував жертви.

   - Ти правий, ти мій друг, тому я готовий на все і вірю кожному твоєму слову, - Хродгейр говорив не зовсім впевнено, але рішення він уже прийняв.

   - Ніхто дитину не забиратиме. Мені начхати, особливе воно чи ні. Це мій внук або внучка, це моя кров. Забирайся звідси, доки ноги цілі, - Ейрік присів на товстий стілець. Все було вирішено. - Ти ж хочеш побачити її, хіба ні? - ярл подивився хлопцю прямо в очі.

   - Хочу, але не завжди бажання одного співпадають з волею іншої. Лишіть мене в секреті, нехай краще думає, що я загинув.

   - Це мудре рішення, Яґте. Ти подорослішав, - мисливець дивився на нього з гордістю, наче на молодшого брата, що завжди намагався довести свою силу, і в кінці кінців зміг, в найбільш підходящий для цього момент, коли будь-хто інший просто злякався б.

   - Ти молодець, хлопче. Якщо ми це переживемо, що робитимеш далі? - запитав Ейрік. Нарешті запанувала дружня атмосфера.

   - Мене тягне до науки, я вирушу туди, звідки прийшов. 

   Настала ніч наступного дня. Айла вже лежала на ліжку під опікою сестер. Ярл наказав усім людям лишатися в будинках, вартові ходили та патрулювали вулиці, аби ніхто не міг побачити нічого лишнього. В будинку, де народжувала дівчина, в іншій кімнаті, знаходились Хродгейр, Ейрік, та його найкращі воїни. Двері вони забарикадували різними тяжкими предметами, а вікна заколотили дошками. Свічки, що яскраво освітлювали будинок, раптом, почали гаснути, вогонь їх гойдало в сторони. На дворі почався снігопад та сильний вітер. Перед самим будинком стояв Яґт, озброєний двома сокирами, та чекав на гостей. Над селищем почали літати ворони, а здалеку виднілося світло-зелене сяйво, котре з кожною миттю наближалося. Все вказувало на їх появу. Як і було написано в книжках. " У світі людей древні з'являються як духи, вразити їх неможливо, жодна зброя не здатна поранити хоч когось з них ". 

   Вся надія була на зброю, що здатна відчиняти їх двері. Світло було все ближче і ближче. Через сильну заметіль не було видно нічого, окрім нього. Вони були вже майже тут. Закривши очі на мить, він побачив їх прямо перед собою. 

   Вони були наче люди, що одягнули дивні обладунки: високі шоломи прямокутної форми, з прорізами на рівні очей, звичайні тканинні накидки з кольчугою, та мечі, котрі відрізнялися формою у всіх. Шестеро древніх стояло перед будинком та зовсім не звертало уваги на хлопця, що вже встиг витягнути зброю. 

   - Я не пущу вас! - сказав Яґт мовою древніх, тільки тоді, вони хоч подивились на нього. Але їх це не здивувало, тому вони продовжили наближатися до дому, де, тим часом, Айла вже кричала від болю, народжуючи дитину. - Стійте! - хлопець бігом наблизився до Богів та спробував вдарити сокирою одного з них. Він не помітив, як той дістав меч та з легкістю заблокував його удар. 

   - Почалося! - крикнув ярл, почувши стукіт заліза.

   Вітер посилився. Яґт не здавався, та намагався вразити усіх по-порядку, хоч все і було марно. Айла кричала, він прекрасно чув це і лише це. Тільки вона була у нього на думці в цей час. Його сокири били леза мечів древніх. " - Вони захищаються, ця зброя може їх уразити " - думав він та продовжував невдалі спроби, доки його не відкинуло на землю від удару ногою в живіт. Один з них наблизився та вже хотів добити його мечем, але хлопець встиг заблокувати удар та швидко підвестися. Крики дівчини ставали все голосніше, дитина от-от з'явиться на світ. А стук металу ззовні не припинявся. Яґт старався як міг, доки крики його коханої не припинилися та не почувся дитячий плач. Тоді один з древніх, схопивши воїна за горло, торкнувся його голови. Той впав на землю, втративши свідомість. 

   Їм з легкістю вдалося зруйнувати барикаду та увійти в будинок. Всі присутні взялися до бою, але удари їх були зовсім марними та просто проходили крізь Богів, котрі увійшли в кімнату, де лежала ледве дихаюча Айла та сестри, що тримали дитину у кутку кімнати, притиснувшись до стіни. Раптом, вони зупинились. Ніхто не бачив їх очей, але було зрозуміло куди вони дивляться. Дитина перестала плакати. Затихло все і всі. І, неочікувано, древні просто розвернулися та пішли геть. Заметіль повністю стихла. Вони вийшли та зникли з поля зору, лише Ейрік провів їх світло поглядом. Згодом, всі побігли до дитини.

   - Це хлопчик, наш вожде, ваш онук, - плакала одна з сестер, віддаючи його в руки дідуся, котрий одразу заплакав, навіть не приховуючи цього.

   - Айла! - кричав Хродгейр до дівчини, котра лежала та не дихала. - Ейрік, вона помирає! - всі побігли до неї, її раніше вогняний погляд став бездушним та сірим, її тіло втратило колір та почало холонути. 

   - Вона померла... - плачучи сказала одна з сестер. Тіло дівчини не витримало цього та душа покинула його. Ярл намагався докричатися до неї, але марно. 

   Минуло кілька днів. Це була величезна втрата для кожного мешканця, бо цю дівчину любили усі. Незважаючи на те, що вона була Кудденкою, Айла спокійно поводила себе між Торками та здобула хорошу репутацію серед усіх. Її тіло поклали у дерев'яну та прикрашену квітами труну. Розпаливши величезне багаття, її спалили та дозволили душі спокійно покинути цей світ. На церемонію прийшли усі. Лише розбитий Яґт стояв та спостерігав здалеку. Його відволік його старий друг.

   - Твої плани не змінились? Що будеш робити? - цікавився Хродгейр.

   - Те що і хотів. Забагато нерозгаданих таємниць, я не зможу це так лишити, - пояснював хлопець, не відводячи свій погляд від вогню.

   - Розумію, друже. Це твій вибір.

   - Обіцяй, що будеш піклуватися про нього. Ти і Ейрік. Навчи його полювати та бути чесним. 

   - Обіцяю, - він поклав руку на серце. - Він виросте хорошою людиною, ми зробимо все, що в наших силах.

   - Дякую тобі. І ось ще, - Яґт дістав сокири та протягнув їх мисливцю. - Коли він виросте, віддай йому це. Якщо він захоче, то це підкаже, як знайти мене. А я впевнений, що він захоче.

   - Гаразд, - Хродгейр посміхнувся. - Якщо він успадкує твою впертість, то знайде тебе і без цього. Але я зроблю як скажеш ти. 

   - Прощавай, друже. І дякую за все, - вони обійнялись.

   - Бувай, Яґте. Я завжди пам'ятатиму тебе, - очі мисливця трохи намокли.

   - І я тебе, - хлопець посміхнувся та пішов безкрайнім сніговим полем, лишаючи після себе глибокі сліди. 

   Хоч і не ідеально, але все закінчилось добре. Айла ще при житті мала ознаки мертвої людини. Її емоції згасли, після всього що з нею сталося. Тому смерть - це її подарунок, якого вона так чекала, але, дівчина так і не дізналась, що її коханий живий. Тепер, вони зустрінуться лише на тому світі. 

   Ярл впав духом та кілька днів пив без відпочинку. Хродгейр намагався привести його в себе, але він відштовхував будь-яку допомогу. Була нестача їжі, мисливець взяв на себе відповідальність та, разом з іншими, розвинув риболовлю та знайшов землі поряд, де не було снігу та можна було виростити хоч щось. Поселення зажило новим життям, а Яґт, тим часом, повернувся у притулок древніх та продовжив вивчати та досліджувати його. Доки не побачив одну таємну кімнату, повінстю темну. Увійшовши туди, він наче не відчував землі під собою. Всюди була темрява та раптом...сіре небо, що подарувало хоч трохи світла. Він побачив височенні гори та багато зруйнованих споруд...