Для неї
У твоїх очах зелені співучі гаї, Там золото, сміх і свіжість цієї весни. Мандруєш в уяві в квітучі далекі краї, Тримаєш в кишені чарівні, зоряні сни. Ти фея і маєш за спиною крила, Їх вміло ховаєш від зайвих очей. Ти жінка, у тобі грація й сила, Оксамитова тайна магічних ночей. Ти мати. Я дякую тобі за те, хто я є, За всі ті слова, що казала мені, За те, що завжди, ніби сонце моє, Осяєш мій шлях у цій метушні. Я не дозволю тобі сумувати, По дивних світах блукати одною. Я буду від лиха тебе захищати, Завжди десь поряд буду з тобою. Ти чарівна і завжди красива. Так хочу хоч трохи бути, як ти. Скажи, у тебе є суперсила? Де таку силу мені віднайти?
2020-03-08 11:29:38
7
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Бобо Дук
Приємно що на «мові» написано)
Відповісти
2020-03-08 12:26:00
1
Варвара Короленко
Красно дякую)
Відповісти
2020-03-08 13:37:55
Подобається
Схожі вірші
Всі
Чуточку внимательней
Неудачная попытка быть тем, кого сложно обидеть , Рвя бурю за улыбкой проникших эмоций И наивность уже стала себе лишь противна , Все пытаясь понять всех за скрытой дорогой ... Мимо мчат незнакомые люди , И не кто тебя уже не осудит : Всем безразлично твоя лишь обида , И что слёзы пускаешь себе на морозе Может так будет даже на лучше Без различных ненужных вопросов , О том " Как ты ?)" Тебе хорошо ли" Или в этом нет больше смысла и вовсе ... Разве безразличие лучший способ оплаты За свои выражающие сердце бурю эмоций..? Может стоит быть чуточку внимательней , К тем кому помощь и вправду поможет !
40
8
2083
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11546