Вірші
Так страшно
Ти думаєш, в мені замало страху.
Живу так, ніби у яйце сховала голку.
Чи може просто вже немає даху,
Бо лізу у тенета бісів змалку.
Глибока темна оксамить ночей
Мов кличе мене поринати
У її брудні казки. Шукати
Блиск сапфірових очей
Та білих ікл, що можуть покусати.
Як піде дощ,
Сміятимусь під гуркіт грому.
Як вабить літаки аеродрому
Чорних хмар могутня товщ,
Як птаха, мене прикро вабить
Височінь, оманлива блакить.
А мені лячно, як погляну на людей.
На їхню гру за гроші про життя.
Вар'ятське щастя без думки вороття
З країв забутих мрій, закинутих ідей,
Полону вихідних, дорослого буття.
Ти кажеш, у мені замало страху,
А мені страшно повсякчас.
Так страшно, що може вже й немає даху,
Але є віра
У майбутніх нас.
1
0
255
Закохана навічно
У кожної ріки життя є пам'яті береги,
Буває, чутно вночі, як над ними плачуть зірки.
Без сили мріяти й шукати нові стежки,
У танці з минулим думку кружляють білі зимові сніги.
Вночі я у місті, де час не тримає за руку.
Де є потреба забутись, сміятись з улюблених фільмів,
Дихати. Бачити. Блукати поміж знайомих ритмів.
Світає… і відчуваю загоєну давню розлуку.
Дзвінок телефону - постріл у серце, у тиші
Відлуння сягає боязкої душі,
пірнає у воду
Давніх забутих думок і пам'яті міцного льоду.
Щось підступне і тепле розквітає у грудях і нижче.
Кохати тебе. Це так вже природньо і звично,
Як дихати. Най просто знаю: там десь ти є.
Мабуть, це я. Це моє.
P.S.: Закохана навічно.
3
0
372
Для неї
У твоїх очах зелені співучі гаї,
Там золото, сміх і свіжість цієї весни.
Мандруєш в уяві в квітучі далекі краї,
Тримаєш в кишені чарівні, зоряні сни.
Ти фея і маєш за спиною крила,
Їх вміло ховаєш від зайвих очей.
Ти жінка, у тобі грація й сила,
Оксамитова тайна магічних ночей.
Ти мати.
Я дякую тобі за те, хто я є,
За всі ті слова, що казала мені,
За те, що завжди, ніби сонце моє,
Осяєш мій шлях у цій метушні.
Я не дозволю тобі сумувати,
По дивних світах блукати одною.
Я буду від лиха тебе захищати,
Завжди десь поряд буду з тобою.
Ти чарівна і завжди красива.
Так хочу хоч трохи бути, як ти.
Скажи, у тебе є суперсила?
Де таку силу мені віднайти?
7
2
512
Коли я мушу піти
Зламані нігті, поранений погляд,
І тиша навколо кричить.
Коліна побиті, тебе нема поряд,
Й ця правда нестерпно болить.
Металеве повітря й присмак у роті,
У небі нема літаків.
Я мушу піти на цій сумній ноті,
Так хочу, щоб ти розумів.
"Сильна та вільна" і далі сама,
Дарую ту осінь на згадку.
Хоч сили йти далі насправді нема
Хапаюсь за час до світанку.
Я знаю. Я вірю, що зможу
Знов сонцю і зорям радіти,
Не́сти крізь час свою ношу,
І розуму знов не згубити.
Хай доля дарує наснаги,
Й муза співає пісні,
А зло не звертає уваги.
Побачимося уві сні.
Надія людська не вмирає,
Завжди буде неба блакить,
І море все хвилями грає -
Кохання живе лише мить.
4
0
360
Чекаю снігу
Коли навколо сум, тихо, холодно,
Зима згубила сніг і місто змерзло,
На диво так людям все одно,
Слів бракує, мов вітром їх унесло.
Тихо посміхнусь нічному місту:
Казка поруч десь. Ти повір у неї. Вона тебе шука, мабуть, років триста,
І ти її знайди у душі музеї.
Де живе любов, трапляються дива.
Їх створюєм разом з тобою ми.
Доки поряд ти, знаю: не сама.
Чекаю снігу і не боюсь зими.
4
0
370
