Фріга

Очі Хельд були не схожі на її.

Станеться невідворотне і не ти ні Всеотець не зупинете цього- голос Хельд хрипів йшов десь із глибин її свідомості.

В мене по тілу пробіг холодок.

Двері банкетної зали розчинилися й забігли семеро валькірій. Вони тримали у руках зачаровану пряжу.

Велика Вельва дивилася на них звіриним поглядом. Син шукав очима свій молот. Раптом із тіла Вельви долинув звук, що нагадував стук серця.

Валькірії стали навколішки, передаючи одна одній нитки. Одна за одною, вони наплели канат.

Мене підірвало всередині, неймовірна злість. Вони хотіли вбити мою дівчинку. Я кинулася до цих божевільних, та її замкнула довкола цих дівчат міцна стіна, та торкнулася її й всередині застигла кров, міцність людської жили була більшою ніж я уявляла.

Мамо!-крик Тора загнав мене кудись звідки не було виходу.

Все раптом перетворилося на божевільню. Велика Вельва застигла, а тіло Хельд продовжувало стояти, в конвульсіях.

Відійди,- сказала я, розуміючи, що мушу робити.

Довкола міцна стіна. Я не бачу Хельд. Ударами блискавок, я розгледіла щось. Мені вдалося почути тихі оклики валькірій. Я вийшла назовні й побачила розлючене лице моєї донечки.

- Не смій!- сказла вона, падаючи від втоми.

Хельд

Коли опиняєшся у місці, яке не розумієш основне бажання втекти. Я розплющила очі й опинилася на середині залізного мосту. Голова тріщала іще більше ніж раніше. Довкола тиша. Глуха та глибока.

Спалах. На мене дивилися очі. Я впізнавала ці очі. Напівбожевільні й холодні. Велика Вельва.

Вибратися. Вибратися.

- Мамо,- крикнула я та мій власний голос стрибав довкола, як м*яч.

Я міцно тримала за мотузку. Пробити. Пробити мій власний голос. Голова болить. Руки печуть.

Прийшовши до тями у власних покоях, я не выдчувала нічого. В мене не було бажання говорити, я просто роззиралася довкола. У вікно виднілися гори з водоспадом із якого раз за разом вистрибувала рибина.

На ліжку лежали срібні лати валькірії.

В мене немає часу. Я глянула на себе у дзеркало. Синяк був великим. “ Молодець, братик”.

Одягнувши лати, заховавши обличчя шоломом, я покинула кімнати. Біля дверей стояла одна із моїх валькірій.

Принцеса,- войовниця схилила голову в поклоні.

Готуйся до бенкету,-голос скрипів як поламані двері. Найпаскуднішим було те, що я не можу не піти.

Батько ніколи не пробачав мені слабкостей, на Тораж завжди закривав очі.

Мене знову пробрало до кісток. В тілі відчуваються сліди Великої Вельви. Як відчинила ця істота портал крізь усі світи?.

Тор

Я замахнувся для удару, вивільнити сестру ніхто б не зміг, а мамин переляк підтверджував здогад, що все пропало.

Дівчина із правого боку. Симпатична, руденька. Розв*язувала якісь незрозумілі крючки.