Чому?

ARTA

Чому дитино ти не вмієш відмовляти? Чому так важко говорити "ні"? Чому себе караєш як відмовиш? Чи тобі легко жити з цим? Гадаю, ні Тоді чому ти просто не відмовиш? Хіба так складно вимовити "ні"? Хіба не легше буде, як навчишся казати, як насправді є тобі? Гаразд, я знаю, що це складно Сама відмовить можу не завжди Чомусь.. наче провину відчуваю Хоча від того і не сталося біди Та інколи вже можу відмовляти Й немає відчуття вини Тому я сподіваюсь, що і ти дитино Навчишся вимовляти оце "ні" Бо так насправді легше жити Коли немаєш докорів за це Коли можеш сказати просто правду І не брехати всім й навіть собі Ти можеш хтіти шось, шось можеш не хотіти І це нормально, тут нема біди Та тільки набагато легше, як розумітимеш і не брехатимеш собі...

2023-10-27 18:56:59

5

0

Схожі вірші

Всі

Тени собственного сердца ...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Глубокой ночью в тишине , Как млечные пути горели свечи Их огонек горел во тьме Скрывая тайны сердца человечьи Тенями прошлого унося яркий свет, На языке горело пламя вспоминания Из памяти оствавив только след Потухших пепла чувств одного созерцания .. И лишь полны отчаяния глаза Остались морем слёзного раскаяния .. Об том ,что не забудешь некогда Ошибки сделанных ,когда то лишь случайностью ... Прекрасных звёзд на небе уголков, Когда хотелось быть ранимым Сломать себя от бури горечи долгов, Которых прятал от своих любимых И каждый вздох ,что вдруг не смог, Раскрыть все страхи угнетения В тени ночей под всхлип с дождём Укрыв опять себя жалким замком мгновения. 🎶🎧🎶 💫Demons ~Alec Benjamin 🖤

39

9

2090

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12542