Невиразне сяяння жовтих ламп над барною стійкою ніяк не освітоювало приміщення, роблячи його не теплим і атмосферним, а скоріше убогим і чимдуж підкреслювало зношеність інтер'єру. У глибині закладу, де розміщувалися одиночні столи, взагалі майже нічого не було видно, адже освітлювали відвідувачів тільки настінні бра. Але навіть у такій темряві він не міг її не помітити.
Вона прийшла з подругою, а вже через п'ятнадцять хвилин до них приєднався хлопець, мабуть, їхній спільний знайомий. Стас не сказати, що невідривно стежив, але все ж таки поглядав у бік маленької компанії. Не так через цікавість, як через банальний інтерес до нової знайомої. Дівчина вирізнялася серед усіх присутніх. У тумані сигарет, липкості дотиків і сп'яніння всілякими речовинами не важко було виділятися просто залишаючись тверезою. Ні, вона не виглядала, як ангел у променях слави. Звичайна, нічим не примітна, проста дівчина. Справжня. Так, таких він тут не бачив. Не всі присутні в барі жінки були професійними повіями, заходили сюди і відчайдушні шукачки останнього шансу, і недосвідчені мисливиці за "гаманцями". Але таких справжніх у цьому згубному місці точно не спостерігалося.
І як вона тут опинилася? Бар знаходиться на іншому кінці міста. Це не його район, він тут не головний, хоч, як і скрізь, не менш шанований. Але все ж таки йому тут було незатишно. Він тут виключно через справи – пара спортивних хлопців домовилися про зустріч, виявивши бажання влитися у роботу його "невеликого підприємства". Але оскільки вони затримувалися, Стас запросив водія випити за компанію, не одному ж тут сидіти. Спортсменів не було вже близько півгодини, напевно злякалися і передумали, а йти він чомусь не поспішав.
Не минуло багато часу, як приятелі дівчини пішли, палко цілуючись в пристрасному пориві. Дівчину, чиє ім'я він так і не спромігся спитати, цей факт не сильно засмутив, а ось компанія з трьох хлопців напідпитку, які сиділи поруч, явно бентежила. Вони спробували обмінятися з нею вульгарними репліками.
Стас упивався цим видовищем, як насолоджуються гіркою гарячою кавою – вона і бадьорить, і одночасно дратує кожен орган почуттів. До свого сорому, йому приносило якусь болісну радість її збентежене і розгублене обличчя, опущені додолу вії. Сьогодні вона на його території у реальному світі. Тут брудно, темно та непорядно. "Тут-то її запал і поменшає, а мізки, можливо, стануть на місце". Він же в цьому огидному реальному світі, як риба у воді. Велика риба.
Дівчина пересіла, намагаючись уникнути настирливого спілкування, все ще чекаючи на рахунок. Вона не могла піти не розплатившись, хоч хотіла цього найбільше на світі. Тут було душно, тісно і... небезпечно. За спиною почулися чергові компліменти і звук стільців, що висунулися. Хлопці знову вирішили пересісти. До неї. Хтось навіть смикнув спинку її стільця і по інерції дівчина відхилися, майже нічого не відчувши. Але цей стан дуже сильно їй не сподобався. Вона не могла дозволити комусь так із собою поводитися – як із ганчірковою лялькою. Якщо раніше було просто неприємно, то тепер стало неприпустимо.
Різко вставши, вона кинулась одразу в бік бармена, щоб отримати рахунок якнайшвидше. До загального збентеження додалася паніка, через що вона спіткнувшись о щось на підлозі, буквально навалилася на барну стійку. Точніше на руку якогось відвідувача, що випадково опинилася перед нею. Чи випадково? Їхні погляди зустрілися.
Стас не забуде цей погляд ніколи, навіть якби дуже хотів. Здивований, злий та співчуваючий одночасно. До цього на нього так дивилася тільки одна людина, але хлопець поспішив відігнати від себе цю думку. Через секунду дівчина взяла себе в руки і роздратовано випросталася. Аня не змогла видавити з себе жодного слова, лише з презирством вимірювала його поглядом. Таким, ніби це він привів її в це місце, а потім звалив на неї всі біди світу. Начебто він збудував цей заклад і привів сюди найнегідніших людей міста. Ніби він винен у всій цій гидоті навколо неї.
"Так, я такий. Дивись на мене". Дешевий бар був огидний не тільки брудом на кожній поверхні – покриті пилом полиці та освітлювальні прилади, липкі підлога та столи, каламутні плями на келихах. Але не чистішими були й помисли відвідувачів, які щільно набивали ці чотири стіни ближче до півночі. Ніхто тут не погрожував один одному пістолетом, як у вестернах, але Стас міг би присягнути, що кожен із присутніх міг убити й столовим ножем. А може, й вбивав. Місцеві "дами" не чекали привабливих пропозицій про продовження вечора, вони пропоновали себе самі.
Сьогодні йому вистачало грошей на ресторани, але у таких місцях він провів усю свою молодість. Десь усередині саме це місце він вважав для себе гідним. А те, що він має зараз – це лише фарт, везіння, легковажна доля, яка одного разу звела з потрібними людьми. "Дивися на мене, і розчаруйся в мені остаточно, правильна дівчинко", – думав він, а вголос лише сказав:
– У цій забігайлівці тобі не місце.
Аня здригнулася. Думки плуталися, потопаючи в хвилях паніки, але побачивши знайоме обличчя в цій дірі, все ж таки стало спокійніше. Однак лише ця кинута фраза вмить привела її до тями і, непомітно кивнувши, вона поспішила до виходу. "Сприйняла ці слова, як загрозу?" Що ж, він цього не хотів. Стас лише стомлено повернувся до випивки і вказав пальцем бармену, щоб подав йому обидва рахунки. Залишатися в цьому гадюшнику вже не було сенсу.
Стас хотів уже викликати машину, але спочатку вирішив покурити. Яке ж було його здивування, коли на ґанку він побачив перед собою спину знайомої дівчини. Вона топталася на місці, не наважуючись ступити за межі території бару, адже всього за п'ять метрів від неї шушукалася п'яна компанія "нових знайомих". Аня поглядала на годинник, підраховуючи про себе скільки залишилось часу до останнього автобусу на інший кінець міста. Ще трохи і вона запізниться додому на обумовлений час і тоді її батько "до тридцяти років не випустить з дому". Від цієї думки самій стало смішно і в пориві не показувати свою усмішку потенційним ґвалтівникам, вона відвернулася, відразу побачивши перед собою знайомого хлопця. Стас саме зробив першу затяжку.
– Можу тобі таксі викликати, – кинувши погляд на хлопців у світлі ліхтаря, збагнув він що до чого.
– Не треба, сама розберуся.
Сперечатись із нею не було сенсу – це він засвоїв ще в перший візит до книгарні, де працювала дівчина. Стас мовчав, вивчаючи її профіль. В очікуванні машини він викурив уже другу цигарку. Руки тяглися за третьою, коли хлопець спіймав на собі засуджуючий погляд.
– Власов, ти кидав би курити.
– Мене Стас звуть. – "На прізвище дуже офіційно для нічної розмови біля бару," – подумав він.
– Я знаю. – "Хто ж у цьому місті не знає?" – Мене Аня. Хоч ти й не питав, – з невеликим зволіканням озвучила своє ім'я дівчина і простягнула долоню.
– Буду знати. – Стас ледь торкнувся її, але загалом жест був схожий на рукостискання.
Він знову впіймав очима погляд, що гидливо ковзав по сигареті в його руці. Хлопець вже приготувався слухати про шкоду для здоров'я та мертві легені до сорока років. Але ж ні, його знову здивували.
– Ось ти ж добре читаєш людей і що сподіваєшся, що ніколи не зустрінеш гідного опонента? Коли людина нервує, вона часто палить. – "Дві за п'ять хвилин це що, часто?" – навіщось подумав хлопець. – Коли втомилася, курить довго та протяжно. Коли бреше, прикриває рукою із цигаркою рот. Загальновідомі факти, розумієш? Ця звичка робить тебе відкритою книгою.
Якби не вироблений навик абстрагуватися та приховувати емоції, Стас зараз відкрив би рот від здивування. Анна навіть злякалася тиші у відповідь на коментар і поспішила в сторону зупинки. Хлопець повернувся до ресторану, щоб покликати нетверезого водія. За ними вже приїхала інша машина.
Вони вийшли за пару хвилин. Від всепоглинаючої темряви вечора не рятували навіть вуличні вогні. А цей район по праву вважався чимось на кшталт гетто. Стас з відразою пройшов повз молодого хлопця, який не розрахував з дозою алкоголя і, обпершись об паркан, "проводив детоксикацію організму". За кілька кроків інший молодик явно теж був вражений дозою, але більш важких речовин. Таких важких, що ті безнадійно прибили його до землі. А зовсім недалеко з місцем паркування, в темній арці гуртожитку, якась дівчина волала про допомогу.
– Ні! Відчепись! Ні! – Стас вже сідав в авто, коли впізнав чий то був голос.
Двох взмахів рукою вистачило, щоб обоє його приятелів чкурнули з машини і кинулись на допомогу. Стас йшов спокійним кроком, тож з'явився, коли кривдник вже був скручений в бараній ріг, а Аня схвильовано намагалася віддихатися.
Він не спішив коментувати. Тільки підняв її пальто. Вона вихопила його з рук, але не одягла, хоч нічна осіння прохолода вже давалась в знаки. Стас курив і кивком попросив своїх хлопців викинути хулігана якнайдалі звідси. Той нічого не встиг зробити – лише затягнув у цей темий закуток і приставив до горлянки ножа, але дівчина заливалась сльозами від переляку і розуміння того, якої долі їй тільки що вдалося уникнути.
– Ненавиджу, – темно-карі очі виглядали чорними чи то від браку світла, чи від гніву. – Ненавиджу світ, в якому не важливо хто ти, що ти за людина, чи добра, чи погана, все одно все вирішує сила. Все можна взяти силою. Ненавиджу твій світ, Власов! Він жахливий! – Вона нервово махала руками і роззиралася навкруги, ніби шукаючи виходу з цього світу. – І тебе ненавиджу.
Анна підійшла зовсім близько і ткнула пальцем в його груди. Ще раз, і ще. А потім розридалася ще гучніше.
– Я теж. – Стас зловив її руки, що били його в істериці, і пригорнув своєю лівою, щоб не пручалася. – Тшшш. Я теж. – А в правій досі тримав сигарету. Останню. Цього вечора він кинув палити.