В морзі панувала своя атмосфера.
Мертві тіла, які лежали приховані білими покривалами віддавали трупним сморідом.
Участковий, Інна та Віталя стояли поруч з свіжим тілом померлої дівчини.
- Попереджую. Видовище з неприємних. Тримайтеся.
- Відкривайте, - кивнувши головю приготувалася брюнетка.
Правоохоронець зтягнув білу тканину з обличчя мертвої.
Страх швидко промчався по всьому тілі Інни, а серце прискорило ритм.
Дівчина узріла довге біле волосся подруги. Гарне колись обличчя було холодним, синім та моторошним. А найголовніше - відсутні очі. Замість них виднілись дві окровавлені впадини. Чорні дири, котрі простягались в глибини черепу. Інна дивилась в дві темні дороги до мізків вбитої подруги.
П'ять секунд вистачило, аби переконатись. Більше дивитись Інна не могла.
Вона відвернулась зховавшись в міцних грудях коханого.
Віталя обійняв бідолашну дівчину і дивлячись на труп наказав участковому - Закривайте.
Поліцейський слухняно приховав тіло померлої білим покривалом.
- Інно, що Ви мені скажите?
- Так, - невисовуючись з грудей відповіла дівчина з слізьми на очах, - Це Таня.
- Її тіло було знайдено цієї ночі, в тому ж самому парку. На диво, вбивця  не став заривати труп. Мабуть, не мав на це часу. Ви не знаєте, померла з кимось зустрічалась вчора увечері? Можливо, з кимось тісно спілкувалась? Цей вбивця, він місцевий. А в нас тут як село. Всі всих знають.
Інна відразу згадала переписку. Вона вилізла з обіймів коханого, витерла сльози і подивилась в очі участковому.
- Ми вчора переписувалась. Була майже дванадцята ночі як Таня написала що бачить Макса. Їй було страшно. Вона писала про це, а я не надала цьому уваги. Я взагалі була розгнівана на неї, - Інна відчувала провину, яка давила її зсередини.
- Макс? - перепитав участковий.
- Макс Кислицький. Мій колишній. Він завжди недолюблював Таню. В нас часто пролітали сварки з цього приводу.
- Дивно. Я знаю його. Працює зварювальником на СТО. На перший погляд, нормальний хлопець.
- В історії було багато випадків коли нормальні на вигляд люди виявляються жорстокими вбивцями, - зауважив Віталя.
- І то вірно, - участковий вдивлявся в обличчя свого співрозмовника. Він примружив свій погляд уважно розглядаючи сині очі, - Попередня жертва мала відношення до Вас, але Ви мали алібі, були вдома. А стосовно подруги Вашої сусідки...
- Цієї ночі Віталя знову був в себе вдома, - перебила полісмена Інна стаючи на захист коханого.
- Ви вже вважаєтесь зацікавленою особою, пані Інно. Мушу Вас попередити, що дача неправдивих свідчень тягне за собою кримінальне покарання.
- Я кажу правду. Вчора вночі я знаходилась в своєму домі. В його кімнаті горіло світло, а сам Віталя сидів за столом...
- Знову читав? - усміхнувся поліцейський.
- Я часто читаю, - переконував хлопець, - Завітайте ще раз до мене додому і я покажу Вам свою бібліотеку.
- Це вже буде зайве. Скажіть, пане Віталію, Ви палите?
- Ні. І ніколи не палив. Мені нестерпний тютюновий дим.
- Біля тіла вбитої було знайдено запальничку, - участковий дістав з кишені поліцейської форми речовий доказ в прозорому пакетику. Металева запальничка червоного кольору з зображенням дракона, - Можливо, комусь із вас знайомий цей придмет?
- Мені, - Інна злякалась ще більше, - Вона належить Максу.

Хвиля смутку била по ніжному дівочому серці. Інні хотілось побути на одинці з собою.
Віталя завіз кохану додому і пішов до себе, а бідолашна дівчина закрилась в своїй кімнаті та завалилась на ліжко заливаючись гіркими сльозами втрати.
Голову переповнювали приємні моменти дружби з Танею, а всі негаразди були забутими.

На годиннику цифри вказували час - 21:30
Тук, тук, тук.
Стукіт в двері змусив Інну спуститись.
Перед нею стояв її вродливий коханий хлопець.
- Віталя, вибач мені, але я хочу побути одна.
- Я телефонував участковому. Цікавився стосовно твого колишнього. Він переховуєтья. Я пам'ятаю яким він був розлюченим дізнавшись що ти маєш іншого. А що як він прийде тебе вбити? Я повинен бути поруч, адже я не зможу без тебе жити. Потім і сам помру. Ти хочеш цього?
- Заходь, - Інна вирішила що так буде краще.
- Я взяв нам вина. Ти маєш розслабитись, - Віталя показав пляшку червоного.
Інна зачинила двері.

Ліхтарі не освітлювали вулицю. Ніч видалась занадто темною, так, як небо було хмарним. Чорні парові згустки приховували місяць та зорі.
Інна не могла побачити темну постать, яка непорушно стояла під квітучою вишнею.  Вітер зривав білі пелюстки цвіту і жбурляв їх на чоловіка в капішоні.
Суворий погляд пильно дивився на закоханих, які виднілись в освітленому вікні.
Біля воріт Інниної оселі стояв Макс.