В іншім світі невідомому
Олександр Гусейнов
В іншім світі невідомому Сидять істоти за книжками Біла паста мчить по чорному Вони сміються там над нами Вони творці всіх доль людських Вони життя для нас там пишуть Ми всі залежимо від них З шматків душі салатик кришуть Хтось злий, хтось добрий, хтось ніякий Хтось кохає, а хтось ні На світі люд існує всякий Одні вгорі, другі на дні Ми тут творці своєї долі! Так звикли думати всі люди Насправді ж, граємо ми ролі Сценарій душ літає всюди У когось радість, в когось біль Одні сміються, інші плачуть Життя - це цукор, або ж сіль Творці сліпі, вони не бачуть Вони не можуть відчувати Для них ми ляльки на нитках Так просто їм когось прибрати Так просто сіяти в нас жах В іншім світі невідомому Сидять істоти за книжками Біла паста мчить по чорному Вони сміються там над нами
2020-12-04 19:12:02
7
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Олександр Гусейнов
Інший вимір в якому живуть вищі істоти, які пишуть наші долі)
Відповісти
2020-12-07 06:10:10
Подобається
Інші вірші поета
Не варто мертвих зачіпати! НАШ РІДНИЙ ДІМ Не шукай... Івась був наш сільський тріпло...
Інші поети
fellegzuhatag
@fellegzuhatag
Mary
@Marin_98
Схожі вірші
Всі
Мої слова
Ай
Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.
85
0
4098
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11405