Ти зламав мене
Людмила Потапенко
Ти зламав мене, як соломинку. Ти розбив, наче ніжний кришталь. А мені б хоч пожити хвилинку, Забувши про біль і печаль. Ти ламав мене. Бив прямо в серце. І так, в очі красиво брехав. Я надіялась, скоро минеться, Але ти мене міцно тримав. Я ,як странник стою на розпутті. І уламки надії в очах. Мої ноги в кайдани закуті. І запечена кров на губах. Відпусти мою душу на світло, Дай померти і птахом взлетіть. Крилами вітер відчувши, Відлетіти в далеку блакить. Чого тобі не вистачало? Навіщо кайдани надів? Я тебе усім серцем кохала, А ти мене в клітці закрив... Дай, в останнє на небо погляну. Я прошу, відпусти. Помираю. Я тебе, вже прости, не кохаю. Все минає... і я відлітаю.
2018-07-04 11:24:59
3
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Людмила Потапенко
@Алика. Голубой Одуванчик 😅😇
Відповісти
2018-07-04 12:04:45
Подобається
Інші вірші поета
А я тебе колись забуду Перегоріла Не бреши Пробач мені, мамо!
Інші поети
BON BON
@bon_bon_c0xu
Схожі вірші
Всі
Я і ніч
Анастасія
Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.
105
8
13279
Хай буде так
Юлія Богута
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
5709