Ти зламав мене

Людмила Потапенко

Ти зламав мене, як соломинку. Ти розбив, наче ніжний кришталь. А мені б хоч пожити хвилинку, Забувши про біль і печаль. Ти ламав мене. Бив прямо в серце. І так, в очі красиво брехав. Я надіялась, скоро минеться, Але ти мене міцно тримав. Я ,як странник стою на розпутті. І уламки надії в очах. Мої ноги в кайдани закуті. І запечена кров на губах. Відпусти мою душу на світло, Дай померти і птахом взлетіть. Крилами вітер відчувши, Відлетіти в далеку блакить. Чого тобі не вистачало? Навіщо кайдани надів? Я тебе усім серцем кохала, А ти мене в клітці закрив... Дай, в останнє на небо погляну. Я прошу, відпусти. Помираю. Я тебе, вже прости, не кохаю. Все минає... і я відлітаю.

2018-07-04 11:24:59

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Людмила Потапенко

@Алика. Голубой Одуванчик 😅😇

Відповісти

2018-07-04 12:04:45

Подобається

Інші вірші поета

Ти - біль моя В клітці А ти, ще досі з автоматом Якби мені крила

Інші поети

Meteorite ..

@mars_milk

Alonar

@Alonar

crazy sugar

@Tory1

Схожі вірші

Всі

I Saw a Dream

Ілва Стрілецька

I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.

102

16712

وردةٌ قبِيحة

تُومِي.

و مَا الّذي يجعلُ مصطلحُ الوردة قبِيحة؟ -مَا الّذي تنتظرهُ من وردةٍ واجهت ريَاح عاتية ؛ وتُربة قَاحلة و بتلَاتٍ منهَا قَد ترَاخت أرضًا ، مَا الّذي ستصبحهُ برأيك؟

3422