Мій.. не мій..

Emily

Порожнеча поселилась у серці, І зжирає мене цей біль, Я бажала б собі уже смерті, Якби знала, що ти не мій. Я б себе загнала у рамки, І дивилась на твій портрет. Я б отак сиділа до ранку, Облазивши весь інтернет. Я не можу до тебе торкнутись, І відчути твій подих п'янкий. Як хотіла б я повернутись.. У той час, коли був ти мій. І хоч серце сповнене болю, Я погано не можу сказать, Ти один, кому я дозволю, Так повільно мене убивать. Я твій образ згадую ночами.. І плачу, закривши лице. Хай мій біль змиє дощами. Я хочу забути все. Я чекатиму ще, що почую, Твій тембр, що трішки низький, І що колись я знову відчую.. Твій подих, що трішки п'янкий..

2018-11-03 13:25:56

Інші вірші поета

Я б хотіла.. Відпускаю.. Марила, надіялась, жила..

Інші поети

Helen Monthly

@helen_monthly

Clary Lorraine

@clarylorraine

Jhordan Ortiz

@jhordan_ortiz

Схожі вірші

Всі

Не скажу "люблю"

Asteriya

Знаєш, складно Тебе любити й не сказати. Тебе кохати і збрехати, Що зовсім іншого люблю, І що до тебе не прийду. Знаєш, той "інший" мене теплом своїм зігріє. Зачарує і поцілує, А ти сиди там далі сам, І йди назустріч виючим вітрам. Тобі вже більше не скажу своє я болісне "люблю"... А просто відпущу і почуття у собі похороню.

6183

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12039