Дождь
(18+)
"Я устал", - дождём написано на моей старенькой из мрамора оградке. "Я ушёл", - последнее, что слышала жена. "Ты прости", - хотел бы я сказать, в последний раз, так сильно обнимая. Сам не смог... продолжить путь сказания измятого душой листка. *** Я помню в день, когда так сильно сердце жало тугой, Из неба капал дождь, рисуя новые узоры на окне. И я смотрел, забив мозги вполне несложным, может чуточку, недугом, На то, как падал человек унылый с крыши, на соседнем этаже. "Историю писать - не каждому достанет духа, Увидеть форзаца прелестный красочный узор", - Вещал мудрец и просветитель у забора. Текла вода с чела, не оминая рот. Уже и я стоял на крыши той причудливом каркасе, Закат порадовал последним радостным изломанным лучом. И я шагнул, как тот смелец, что тут вчера безмолвно падал, в массе Прибавив пару грамм, не выдержав напора дураков. *** И капли те плелись по мрамору, одна другую погоняя, А я лежал, смотря в небес раскрашенный пейзаж. И душу грела мысль, что всё теперь, окончилась судьба моя дурная. И жизнь последний, но не сложный, написала эпилог.
2021-12-21 04:48:49
4
0
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12382
Я тебе по-справжньому кохала...
Я тебе по-справжньому кохала... Так, неначе зовсім не жила. І тобі лиш серце відкривала, Я тебе кохала, як могла. Я тобі всю душу і все серце, Все віддам, ти тільки попроси. Я тебе кохатиму до смерті, Я з тобою навіки і завжди. Я тобі відкрию таємниці, Все, що маю — все віддам тобі. І поля, і чистії криниці, І прекрасний спів тих солов'їв. Я тебе по-справжньому кохала, Весь свій час, я віддала тобі. Я була наївною . Не знала, Що не брешуть тільки солов'ї.
42
15
2054