Драматург
(18+)
Грустный дождь моросил по страницам весёлым до жути, Потеряли его ещё раньше, чем кто-то догнал, Что не каждый мог быть осезаемым в царстве пустот драматурга, Что не те, кто пытался, страниц наполняли весёлый раскрас. Они поняли это, когда уже ветер развеял Все те чувства, что таяли в нежных пространствах груди. Он сидел, очень грустный, до боли обижен сюжетом, Протирая штаны на бордюре прибрежной дали. Дождь смывал аквагрим с его старостью скрашенных трещин, Он смотрел на паром, проплывающий слабым огнём, И не мог он в тот миг осознать глубину своих новых увечий... Он не мог поломать дом для сердца из ветхих времён.
2021-11-14 18:32:03
5
0
Схожі вірші
Всі
Why?
I was alone. I am alone. I will be alone. But why People always lie? I can't hear it Every time! And then They try to come Back. And i Don't understand it. Why?
61
4
9418
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12740