Бережіть планету!

Ангеліна Пилипенко

Ми щодня сумну бачим історію, Як нещадно, безжалісно, грубо, Сміттєзвалищами території Роблять наші наївнії люди. Хтось обгортку на вулиці кине – Це насправді іще пів біди – А від кого в вогні ліси гинуть, У пурпурі палають сади? Хтось у річку зливає токсини, Нафту тонами може залить, І грайливі, стрімкі хвилі сині, Обернуться на чорні за мить. Хто пустив всі в районі дерева На й без того численний папір? Чим галявинка стала місцева? Схаменіться! Не знаєте ж мір! Певне, нас покарала природа За нехлюйство у флорі своїй. І тепер за ці тижні народу Слід зробити обдумок твердий. Нам дала ця прекрасна планета Всі потрібні умови життя. Ви не ставте ж на неї тенета, Не звергніть ви її в небуття!

2020-04-29 18:32:16

4

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Ангеліна Пилипенко

не знала, дякую) Звикла старим користуватися)

Відповісти

2020-12-30 19:20:43

Подобається

Схожі вірші

Всі

Пóдрузі

Asteriya

Ти — моє сонце у похмурі дні, І без тебе всі веселощі будуть чужі. Ти — наче мій рятівник, А я — твій вірний захисник. Не кидай мене у часи сумні, Бо без тебе я буду на дні. Прошу́, ніколи не залишай мене одну, Адже без тебе я точно потону. Хто я без тебе? Напевно, мене просто нема... Розкажу я тобі про все із цього "листа". Постався до цього обережно і слушно, Щоб не подумала ти, що це, може, бездушно. Адже писала я ці рядки довго, І ти не посмій не побачити цього! Ми же ж з тобою змалку завжди були разом, І дружбу нашу не зруйнуєш навіть часом. А ти пам'ятаєш, як на кухні говорили про хлопців? Ми зберігали всі секрети, наче у таємній коробці. Смієшся ти, як завжди, смішно, І не сказати про це буде грішно. Дуже подобаються мені наші розмови, Особливо, коли ти "ламаєш" свої брови. Чудово, коли твоя найкраща подруга — сестра. Адже не залишить в біді ніколи вона. А завжди буде поруч. Навіть якщо сам чорт стоїть ліворуч.

48

12

3623

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

84

2

5168