Бережіть планету!
Ангеліна Пилипенко
Ми щодня сумну бачим історію, Як нещадно, безжалісно, грубо, Сміттєзвалищами території Роблять наші наївнії люди. Хтось обгортку на вулиці кине – Це насправді іще пів біди – А від кого в вогні ліси гинуть, У пурпурі палають сади? Хтось у річку зливає токсини, Нафту тонами може залить, І грайливі, стрімкі хвилі сині, Обернуться на чорні за мить. Хто пустив всі в районі дерева На й без того численний папір? Чим галявинка стала місцева? Схаменіться! Не знаєте ж мір! Певне, нас покарала природа За нехлюйство у флорі своїй. І тепер за ці тижні народу Слід зробити обдумок твердий. Нам дала ця прекрасна планета Всі потрібні умови життя. Ви не ставте ж на неї тенета, Не звергніть ви її в небуття!
2020-04-29 18:32:16
4
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Ангеліна Пилипенко
не знала, дякую) Звикла старим користуватися)
Відповісти
2020-12-30 19:20:43
Подобається
Інші вірші поета
Індивідуумам Два боки медалі Осінь(з книги "Заплутана історія кохання) Рудокоса дівчина
Інші поети
Надин
@mindmap
Vladislav Khavrus
@vladislav_khavrus
Схожі вірші
Всі
Хай буде так
Юлія Богута
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
4921
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11488