Біль
Ангеліна Пилипенко
Мені ще так ніколи не боліло, Та вже, напевне, й вік не одболить. Я зломлена, замучена й безсила Від пережитих смерчів і жахіть. Давно вже сонце поховали ґрати, Душа моя подібна до пустель. Усе, що маю - впасти і вмирати Посеред гострих, неприступних скель. Тож поясни: чому ти зла, людино? Думки мої шматує знов гроза. Невже знайшлись підступні ті причини, Аби щокою падала сльоза? Мені би стати невагомим пилом - Не мати ні страждань, ні почуттів. Але вже вкотре відростають крила, І ллється той потік бадьорих слів...
2021-07-15 20:11:51
2
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Ангеліна Пилипенко
дякую🤗 та знаю, але просто іноді виникає таке спонтанне бажання лягти і померти.... але потім згадую, що все ж життя продовжується)
Відповісти
2021-07-16 10:50:42
Подобається
Інші вірші поета
Любій подрузі Цвіт любові Зимовий етюд Пам'яті школярки
Інші поети
Meriem Gsm
@meriem_gsm
Virtoria
@Victoria_Sandulenko
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12548
Question 1?/Вопрос 1?
shadowlinxxx morgan
The girl that questions everything,is a girl that needs many answers.She wanders the earth trying to find the person that can answer her many queries.Everthing she writes has a hidden question that makes her heart ache and her head hurt.She spends days writing sad story's that she forgets her sad life.Shes in a painful story that never ends,she's in a story that writes itself.The pages in the book were filled ever so easy,because her heart wrote it for her.She spent her life being afraid,that's what made it so boring.Finding her passion was easy,but fulfilling it was the hardest part of all.Her writing may be boring and sad,but it's what keeps her sane. "She had all the questions in the word,and he had all the answers." Lillian xx
45
8
4916