Біль
Ангеліна Пилипенко
Мені ще так ніколи не боліло, Та вже, напевне, й вік не одболить. Я зломлена, замучена й безсила Від пережитих смерчів і жахіть. Давно вже сонце поховали ґрати, Душа моя подібна до пустель. Усе, що маю - впасти і вмирати Посеред гострих, неприступних скель. Тож поясни: чому ти зла, людино? Думки мої шматує знов гроза. Невже знайшлись підступні ті причини, Аби щокою падала сльоза? Мені би стати невагомим пилом - Не мати ні страждань, ні почуттів. Але вже вкотре відростають крила, І ллється той потік бадьорих слів...
2021-07-15 20:11:51
2
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Ангеліна Пилипенко
дякую🤗 та знаю, але просто іноді виникає таке спонтанне бажання лягти і померти.... але потім згадую, що все ж життя продовжується)
Відповісти
2021-07-16 10:50:42
Подобається
Інші вірші поета
Зимовий етюд Правила дорожньої безпеки Творці Моська
Інші поети
Pame
@Pame
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12395
"Письмо ушедших дней"
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.
43
17
2762