Найдорожчому коханню
. Була пора нещадних тих снігів,
Що ними вся заметена столиця,
Йшов п'ятий із грудневих білих днів,
Зійшла зоря... Але мені не спиться.
Я бачу пред собою буйний квіт
Розкішної пурпурної троянди.. Уже давно смеркалося на світ,
Йшли ген усі... а ми вдвох на веранді.
Долоні теплі, карих сміх очей,
Здавалося - ти тут, мій рідний,справжній!
Та вже минуло задоста ночей,
Але тебе немає... і назавжди.
Лиш у руці та квітка майорить,
В котрій кохання зломлені надії.
Благословенна та коротка мить...
Але розбились всі дівочі мрії...
2018-10-28 14:29:49
1
0