Про смерть

Ангеліна Пилипенко

. Життя - мов золота коротка нитка, Так жалібно серед невзгод бринить. Порватись вона може просто й швидко Й піде на це нікчемна чорна мить. Я часто думаю: чому несправедливо Всевишній долю одбирає в Нас? Хіба б не краще було вирости щасливо І добрим справам віддавать свій час? Не все ж так просто... всі кидають світ цей, Хтось половину відробив, хтось лише чверть, Хтось менше... Але все ж є найстрашнішим- Побачити в житті дитяти смерть. Скорбота чорна і нестерпне горе, Невже так рано - й вже потрібно йти? Батьківських сліз невиплакане море І біль, що небайдужим не знести. Зелене стебельце враз сірим й бляклим стане - То десь розбилось крихітне життя. Можливо, треба помочі давати Поки є час... і ще вороття?...

2018-10-28 14:27:51

Інші вірші поета

Випускний Не ікона Я - українка! Весняна казка

Інші поети

H O P E

@hopeless382

Женя Закарян

@Evgenia_zakaryan

Юлія Гаргат

@Yuliia_Harhat

Схожі вірші

Всі

Why?

Лунная Лапа

I was alone. I am alone. I will be alone. But why People always lie? I can't hear it Every time! And then They try to come Back. And i Don't understand it. Why?

8513

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11540