Янгольські крила

Joseph Slowly

Колись я мав великі крила, Пронизував якими небеса І відчувалась в них велика сила, Була така ж небачена краса. І був я найвеличнішим із янголів, Мудрішим й розумнішим від усіх, Одним із кращих тих воїтелів, Які не мали за душею втіх. Проте в бою за ті людські бажання, Що пристрастю горіли в їх серцях, Відчув великі ті страждання І крила проміняв на пух і прах. І зникла сила, білих крил краса, І розум з мудрістю змінились в божевілля. Я втратив все, ніби не мав життя, Перетворилось моє серце на вугілля. Не міг я більше плавать в небесах, Пронизувати крилами повітря, Проте не відчував я більше страх, Все стало монотонним, не примітним. Не було більше сенсу боятись не літати, Не мав я більше крил своїх могутніх. Хотів я просто душі їхні врятувати, Проте утратив душі всіх присутніх...

2018-12-23 11:15:24

7

0

Схожі вірші

Всі

Тарантела (Вибір Редакції)

Фαйղα Եօթթí #AР #FN

І ніжний спомин серця оживився В нестримнім танці тіла — тарантели, Коли тебе відносить в зовсім інші Світи буття — яскраві й небуденні. Коли душа вогнями іржавіє, Кричить до тебе екстраординарним Неспинним рухом палкої стихії! Чому стоїш? Хутчіш в танок за нами! Бо тут тебе почують навіть боги, Суворі стержні правди на планеті. Танцюй-співай у дивній насолоді, Бо то є радість в ритмі тарантели!... Твоє ж життя невічне, зголосися? В мовчанні втопиш душу і печалі? Чи може разом з нами наймиліше Відкинеш маску сорому й кайдани? *** Переклад в коментарях 🔽🔽🔽

43

33

9054

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12191