Вірші
Той, що бачив більше за будь-кого з людей
Все втрачено буде, наче сльози в дощі,
Наче в тиші надірваний шепіт
Ті моменти, які бережемо в собі
В надії залишити по смерті
Чи безсмертна душа(а існує вона?)
Невже Бога луна(чи обман сприйняття?)
Чи в печері сама(чи вже ззовні одна?)
Блукаюча. Вільна. Самотня. Сліпа.
Все сплине у часі, як вогонь у пітьмі
Поки тіні закуті висять на стіні
Та як тільки світло вдарить у очі
Лиш одна зазирнути на свободу захоче
Чи безсмертна душа(так, існує вона!)
Точно Бога луна(аж ніяк не марА́)
Знов в печері вона(повернулась сама)
Блукаюча. Вільна. Самотня. Сліпа.
1
0
179
По той бік
Ми зустрінемось, коли випаде сніг,
Коли згаснуть вогні
Вже для всіх.
Коли навпіл поділиться світ:
Минуле навік
І ця мить.
Ми загубимось в просторі змін
Де застигли літа
І без слів.
Де кінця дійшли в тому сні,
Що на лету прирік
Як згорів.
3
1
232
Звичка
Все що маю - страх
В житті наситився вже ним
Що не зроблю - крах
А все інше плин
Стук
І знов серце в п'ятки
І у ритмі звук
І все знов заклякло
Все що чую - гул
Постійний дзвін у голові
Відчуваю сум -
Холодить в крові
Жах
Параної вісник
Лише фальш в ладах
Враз у вуха бризне
2
0
134
Апроксимація буття
Душевний спокій прагне каяття
Священного, перед самим собою,
Не марячи на шиї більш лозою,
Згадавши про незгоди всі буття.
Він упивається в щирості життя,
Віднявши гордість - панівну ту силу,
Що так і хоче затягти в могилу
Нікчему, що звав себе як "нижчий я".
3
0
130
Життя прекрасне
Знаєш друже, я хочу сказати, що це просто жах.
Хочу промовити? Ні - прокричати, як їде дах!
Хочу забути про це, як із фільмом, де бридкий кінець.
Хочу сказати? Ні - прошептати: це просто піздєц.
Коли кожного ранку розплющуєш очі й лежиш,
Дивишся в стелю, через годину просто сидиш .
Сидиш, а в очах пусто... Всепоглинаюча, досить порожня темрява,
А в голові стрічка з пісні: " Після суєтних днів юності даремної".
І як тепер існувати? Що робити далі?
Піду газировкою запивати свої печалі .
Дякую, що хоч не на алкоголь чи якісь наркотики замашки,
Але до здорового життя мені як від повії до монашки.
Ну добре - встав. Ввімкнув комп'ютер. Знову сів. Запустив браузер.
Дивитимусь порно? Та ні, але скролитиму соц мережі, наче лазером.
Пограюсь в якісь тупі ігри? Так, звісно.
Знайду роботу? Ні, я ж весь час висну.
Знову встану, пройдусь, піду похаваю
Поїм, помию посуд, відчитаюсь перед мамою.
Піду ляжу. Полежу. Подумаю. Засну.
Прокинусь. Помучаюсь. Тяжко зітхну.
І далі буду думати про сенс, про життя
Коли ж я звернув не туди в бік небуття.
2
0
137
Кінець та початок
До речі, ця історія про одну круту людину
Ми познайомились першого місяця - у зиму
Я пам'ятаю як день через день їй писав дивакуваті повідомлення
Не хотів бути дуже нав'язливим, але поспілкуватись хотів удосталь
Пам'ятаю як вперше пішли погуляти узбічними дорогами
Пройшли багато кілометрів, були по обидва боки за порогами.
Розмовляли про все на світі, так і розігралась уява
Про будинок, про побут та й в цілому про те як в житті справи
Час йшов, ми познайомились вже набагато ближче
Хоча іноді ще читався страх на її обличчі
Але в якийсь момент більше не стримали жар серця
І почули як в нас двох воно безупинно б'ється
До речі, тоді був наш "найкращий" поцілунок
Удар скелі об скелю без шансу на порятунок
А далі ще, і ще, і ще... Порахувати навіть дуже складно
А якщо поглянути скільки пройшло часу - взагалі безпорадно
А згадуючи те спекотне літо... Немає слів, одні емоції
Зате скільки ейфорії, тим більше рахуючи в пропорції
Дивовижні часи, за винятком окремих ситуацій
Та ми це пройшли, не було зовсім апеляцій
А от далі... Все якось змінилось різко
Якось це вийшло на рівень: "низько"
Йшли далі, пробували, старались
Зупинялись, думали, знов запускались
Але врешті-решт романтична машина зламалась
Було сумно і боляче, що так вдача підкралась
Але в будь-якому разі це була чудова пригода
Потім не раз пересікались як була нагода
Та однаково я радий за усі життєві уроки
Й за те, що врешті віднайшли душевний спокій.
3
0
121
Кузня душі
Душа моя вже згасла у вогні,
У кузні лавових відтінків пекла,
Сварог забрав її і кинув у потік
Й залишив вибір: жити чи померти.
Метал зміцніє чи розм'якне вкрай?
Залишить форму чи розвалиться на місці?
Це буде меч, що ковалю від серця відривай?
Чи знову будуть ті сумні нестерпні вісті?
Я згину в битві як чесноти воїн?
Пристрелю біль і жах з своєї зброї
І з гідністю з життя зможу піти?
Чи впаду перед жалем за собою?
Програю не заправивши набою,
Не зможу сенс життя свого знайти...
2
0
116
Шепіт морів
Земля, похована під водами морськими,
Оплакана уламками від кораблів,
Замучена від бруду їх жахливими
"Скарбами", забраними у морів.
Здавалося б, шепоче морський вітер
Про долю, створену у кораблів
Складаючи передсмертні заповіти
До чайок - відчайдушних посланців.
Та Посейдон - великий бог морів
Помилує не всяку душу,
Потопить зо дві сотні кораблів,
І лише десять повернуться на сушу.
А кораблі - це наші душі темні,
Що пропливають простори морські,
У когось паруси нікчемні,
У когось крила ангельські...
2
0
203
Янгольські крила
Колись я мав великі крила,
Пронизував якими небеса
І відчувалась в них велика сила,
Була така ж небачена краса.
І був я найвеличнішим із янголів,
Мудрішим й розумнішим від усіх,
Одним із кращих тих воїтелів,
Які не мали за душею втіх.
Проте в бою за ті людські бажання,
Що пристрастю горіли в їх серцях,
Відчув великі ті страждання
І крила проміняв на пух і прах.
І зникла сила, білих крил краса,
І розум з мудрістю змінились в божевілля.
Я втратив все, ніби не мав життя,
Перетворилось моє серце на вугілля.
Не міг я більше плавать в небесах,
Пронизувати крилами повітря,
Проте не відчував я більше страх,
Все стало монотонним, не примітним.
Не було більше сенсу боятись не літати,
Не мав я більше крил своїх могутніх.
Хотів я просто душі їхні врятувати,
Проте утратив душі всіх присутніх...
8
0
541
Прокляті душі
Пливеш ти кораблем нескоро,
Немає в трюмі вже нікого...
Пливеш і бачиш океан,
Який узяв тебе в оман.
Глибокі води, небо темне,
Безжальний шторм, життя даремне.
Пливеш і бачиш моряків,
Таких нікчемних хробаків.
Кожен із них грішник страшенний,
Продав життя за скарб мізерний.
Один хотів жінок без волі,
Щоб ґвалтувати у полоні.
Другий же був більш скромніше,
Лиш вбив сім'ю, щоб виглядать сильніше.
"А капітан то чим згрішив,
Він навіть пальцем не ворушив?
Він не хотів ось того всього,
Проте так склалась доля в нього.
Матроси вийшли з-під його контролю,
Не винен він, що втратив над ними волю."
Поглянув в воду ти на капітана,
Ланцюг тримав, душа катувана...
Він просто плив на кораблі,
Дививсь у небо на кровавім тлі...
Відвів ти погляд в море, в даль,
Наповнив серце твоє жаль.
І плив ти просто кораблем,
Спалив матросів кровавим тим вогнем...
4
0
526
Абстрактне
Прокинувсь ранком, сон скінчився,
У серці вогник запалився.
Весь світ - це щастя, не журба,
У світлі сонця ти стриба.
В вікно ти виглянув удень,
Поглинув тебе ритм пісень.
У танець ринувсь мимоволі,
Утратив шанс ти жить без долі.
На вулиці все білосніжно,
Неначе сніг той впав так ніжно.
Сніжинки, пливучи у небі,
Задовольняють всі потреби.
Можливо дурник, може геній,
Він збожеволів в цій шаленій
Як музика, дурящій пісні
"Життя не може бути лиховісним".
5
0
407
Безсмертні
Звичайний ранок, сон звичайний,
Звичайний дім, звичайна мережа.
Усіх поглинув сум звичайний,
Ця вічна нескінченная нудьга.
Ми всі є в'язнями бездонної печалі,
Що є жорстоким нашим глядачем.
Вона зібрала до купи всі деталі
І темрява змінилась відчаєм.
Немає світла більше в світі,
Дійшли до цього ми самі...
Колір яскравий в самоцвіті
Змінивсь і втратив свою міць.
Безмежний сум, печаль безмежна,
Безмежний відчай, безмежная нудьга.
Усіх згубила доля ця безмежна,
Звичайний вчинок не сповнений добра.
Ви постривайте, але ж надія
Дарує світло, сповнює тепла.
Не може перетворитись ця подія
В трагедію, складену з суму та зла.
Ще є можливість все змінити,
Прокласти шлях до майбуття,
Нудьгу та відчай замінити
На душу сповнену життям.
Чудесний ранок, день чудесний,
Чудесний дім, чудесна мить.
Ти теж будеш завжди чудесним,
Як зхочеш все в собі змінить.
4
3
440
DS I.
Запалює останню сигарету,
Прощається із донькою навік:
"Не переймайся, пережив і ту війну,
В якій вціліти я один лиш зміг..."
"То був страшенний, лютий холод,
Ми вирушили разом у пітьму.
Та згодом ми зустріли всі незгоди,
Один за одним потрапили до рук,
Завжди голодної, як темна сила ночі,
Що світло поглинає без кінця...
Разів багато ми дивились їй у очі,
Відводячи свій погляд в полум'я.
Та не могла раніш вона нас всіх зустріти,
Боролися за наше ми життя,
Але сьогодні їй вдалося все змінити,
Відправила товариша на небеса...
А потім обійняла другого,
Та більше його не відпуска.
Дійшла вона і до наступного,
Заплющив очі він з проста.
Четвертому вона подала руку,
Й поринули у танець без кінця...
І так залишились утрьох ми,
Я, побратим і смерть лиха...
Почався бій, де перемога
Важливіша понад усе...
Я виграв та товариша дорога
Закінчилась, рятуючи людей...
Ми разом з ним бували в пеклі
І не одну сотню разів.
Не вірив я, що він помер тут,
Від рук якихось дикарів.
Я впав навколішки, кричав я,
Молив я Бога: "Поверни...".
Я посміявся, заридав я,
На руки взяв та ми пішли...
Ішли ми вдень, ішли вночі,
Чи то був дощ, чи сонця світ.
Ішли без цілі в пустці ми,
Не зміг я, втратив розум свій...
Знайшов нас добрий чоловік,
Мені одразу ж допоміг.
Він брата в землю поховав,
Мене до друзів він віддав...
Залишила смерть його слід,
Я лиш мовчав, іноді їв.
Закрився зовсім у собі,
"Я винним був, це все мій гріх".
Не бачив я надії в тому,
І лиш мовчав, прикривши втому.
Та ось вона з'явилась в мить,
Цей погляд в очі, я застиг.
Чекав кінця, я все прийняв...
Та зачекайте, щось не взяв.
Не смерть була, але за мною,
І серце сповнилось... Любов'ю?
Вона прийшла як рятівниця,
Подумав я, що мені сниться.
У мене очі запалали,
Все було так, як у романі.
Вона змогла, я повернувся
Із друзями я підтягнувся.
Війна закінчилась, я зміг,
Та перемоги гіркий цвіт
Забрав у мене дороге,
Хоч перейняв його усе.
Я жив із нею довгий час,
Не знав я бід, забув про страх.
Та демон той страшний з'явився,
Її він вбив, я лиш помстився...
Не було щастя більше в світі,
Єдине, що було у цвіті,
Це ти, моя ти рідна донько
За тебе був я палко, довго...
"Минуло уже двадцять літ,
Я виростив тебе, навчив тому, що міг.
Тепер іди, я впораюсь один,
Я ж легендарний воїн, батька свого син."
Дивилась донька йому в очі,
Знала вона, збрехати хоче.
Він більш уже не повернеться,
Та жалю немає в його серці.
Не хоче більше він страждати,
Не буде він більше втікати.
Зустріне смерть, то давній друг,
Який завжди ховався тут.
Вона давно вже зачекалась,
І ось нарешті вгамувалась.
Відвів він доньку, сам підвівся,
Без цигарок не залишився.
Взяв ще одну, та запалив,
Із легкістю він дим пустив.
Підвів він голову угору,
Побачив в небі він прозору,
Як блискавка, яскраву думку,
"Настав той час зламати дудку".
Пішов у бій несамовито,
Один на сто, а то й на двісті.
Пробила куля йому ногу,
Та не сповільнив свого ходу.
Наступна влучила в плече,
Воно йому і не пече.
І ось куля потрапила в живіт,
Він впав, але ще раз підвівсь.
Остання влучила в печінку,
Він впав, проте залишив ту іскринку...
Лежить він в полі сам один,
І бачить сніг: "Такий крехткий..."
Він бачить кров свою червону,
Та думає про кольорову
Галявину, що йому сниться
Де він завжди хотів лишиться.
Його бажання всі здійснились,
"Пробач ти донечко, та ми зустрілись".
5
5
424
Сенс...
Холодна, мертва, темна пустка,
Усі крокуємо по ній.
Цей шлях примарний і безликий,
Ця прірва де нема надій.
Немає сенсу в тій печалі,
Що океаном залила наш світ.
Та йдемо ми на дно у океані,
Втрачаючи ту іскру у собі.
Той хлопчик думав, що надія
Повинна бути у житті.
Без неї страшно, неспокійно,
Батьки повідали її.
У тої жінки жах, не розум,
Лише ті гроші на думках.
А може логіка холодна,
Що світ цей пав в смертних гріхах.
Той чоловік лиш працював,
Не було пристрасті до чогось.
Він свій будинок збудував,
Залишив працю за собою.
І був там старець дуже мудрий,
Він всім їм небо показав.
І лиш хлопчина "нерозумний"
Сказав: "Який же вільний птах".
4
0
443
Спостерігач
Колись він був веселим, енергійним,
Завжди й усім допомагав,
Горіло серце полум'ям нестримним,
Життя своє й чуже не марнував.
В очах його вбачалась та турбота,
Тепло і ніжність, що людям дарував.
Та згодом хлопчик той змінився,
Тепло і ніжність повтрачав.
Не бачив добре він в тих людях,
Лякали всі вони його
В їхніх очах не видно полум'я й іскрини,
Лише нестерпні сум та зло.
Та надто рано зрозумів все,
Погасло в ньому те добро.
В очах його були лиш тіні,
Давно забутого кіно...
Він споглядав на всіх з-під лоба,
Вбачав ту гниль, що у душі.
І лиш мовчав, прикривши рота,
Самому стаючи гнилим...
5
0
422
Подруга
Існує здавна, кісток холодних її дотик
Пронизує живе все до кінця.
Ніхто не знає, де буде його останній подих,
Чи то в музеї, чи то у квіткаря.
Можливо в день святковий відбудеться ця зустріч,
Можливо в старості, коли настане час.
А може це лиш плід чиєйсь уяви,
Звичайний сон, що бачив кожен з нас.
Ті воїни, що десь там помирають,
Що їхня доля переходить з уст в уста,
Вони про допомогу Бога просять:
"Спаси ти, Боже, не втікай!
Врятуй ти жінку і дітей моїх,
Нехай вони поїдуть в кращий край!
Як смерть кістлява вздожене і їх ,
То в пеклі жити - це мій рай!"
Та він не чує тих молитов,
Байдужий він до цих людей,
А смерть кістлява знає міру
Прийде по жінку і по дітей...
7
0
544
Доля
Людина кожна має свою долю,
З якою та завжди крокує по життю.
У когось дім, сім'я, звичайний побут,
У когось серце прагне до пригод,
Хтось завжди віддає весь свій добробут,
Комусь найлегший путь до всіх проток.
Ніхто не здатний вплинути на долю,
Але якщо кінцівки зломлені від болю,
Найважча праця відчувається у них,
Повагою проймаються усі до тих...
8
0
579
