Снилися мені...
Анна-Марія Фокк
Як снилися мені яскраві сни Я вже забула що вони бувають. Вже кілька днів перед очима біль. А сни всі сірі, наче й там вбивають. Як спати буду я у мирні дні? Коли у вухах свист гармати Коли я чую вистріли гучні Коли кричу де мама й тато? Як снилися мені яскраві сни. В них хмари біло пурпурові Я забувала все і всіх Там існувала я і більш нікого. Коли настане той прекрасний день? Коли крізь сон я не кричатиму що духу Коли побачу поряд знов живих Батьків і друзів, родичів, знайомих. Я ще маленька, де ж мої батьки? Приходять уві сні і обіймають Лиш там щаслива буду навіки Із вірою що в снах люди не вмирають.
2023-03-26 05:50:21
9
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Н Ф
Чуттєво
Відповісти
2023-03-26 11:00:23
1
Анна-Марія Фокк
@Н Ф Дякую ☺️
Відповісти
2023-03-26 11:01:01
1
Інші вірші поета
Не повертаються герої.... І хай твої долоні, мене не обіймають... Просто будь... Я так хочу літати у небі...
Інші поети
Doesnt Matter
@Doesntmatter
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
83
2
3650
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
5
11203