Хто ти?

ArDen

Сидиш у темряві і мариш і сни ти бачиш кольорові, де наче птах у небі ти ширяєш. І сонце світить, вітер віє, пташки співають, душа радіє. Та все це— не більше ніж міраж. Прокинься! Не усе так гладко. Не книги доброї ти персонаж, скоріше... блазень. І так уперто граєш ти цю роль, що вже й забув, ким був ти донедавна, що був ти сам собі король. Вставай! Розвій всю єресь пропаганди, бо лиш від тебе в світі все залежить, від всього, що ти робиш, від того думаєш ти, чи лиш повторяєш, чиїсь думки у тебе в голові, чи власні, момент життя ти ловиш, чи лиш його втрачаєш. Тож озирнись і скажи мені відверто, друже, що ти бачиш? Погоджуюсь— не дуже. Тобі вирішувать, як бути, та спершу, на це питання відповідь знайди І всьому світу розкажи, хто ти. ,,Я думав, що моє життя це трагедія, виявилося - комедія

2020-03-10 19:49:44

1

0

Схожі вірші

Всі

Печаль прячется в словах

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...

50

12

3817

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11446