Крила
Крила свої відростити, Після того як вони згнили. Не найприємніше діло в житті, Та все ж викарбуй це в голові. Ти все спаплюжив і загубив, Та пам'ятай - ти ненайгірший серед усіх. Крила твої це грунт під ногами. Немає його і ти вже з кінцями... Дурні ці ідеї про крила мої, Та все ж вони мають бути в житті. В моєму, твоєму та всіх від усіль. Ми всі білі діти в житті цім повір. Наші душі як сонце, яскраво співають, І мріють про боже займання сердець. Для цього й живемо, для цього й вмираєм, Заради кохання, заради згорання. Не важливо - сьогодні чи завтра, Ми загоримся і будем кохати. Кохати без тями людей і себе. Колись ми згорим у цьому займанні. Ми будем тліти та висихати. Попелом тихо білим зсипатись. Окропим його святими слізьми. Та відростим крила нові.
2023-04-19 13:42:18
1
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Георгій Мережин
Дуже сильний вірш...
Відповісти
2023-04-20 21:20:19
Подобається
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11515
Темнота теней ночи ...
Пусто стало без границы Ночь взошла забрав луч дня Темны улицы, как тишины темницы , Освещает только свет одного фонаря ... Покров одеяла ночи вкрыто небо В далеке не страшны мне тени ветвей И не будоражит больше холод ветра , Что касается руками глубины очей ... Бурю льда он не приносит Темнота стала привычна мне Звук сверчков не веет грустью Больше ничего бояться нет... Свет от звёзд полны свеченьем Они стали снов мечты путей Для того , кто вдруг заблудит И поддастся темноте своей ...
44
13
1770