Вірші
Наразі
Утопився б я наразі.
Та живу чомусь і далі,
Все мені це остогидло,
Аж нутро назовні вийшло,
Воно таке гниле й чернюще,
Ніби в Стіксі окунулось,
Не рятують вже мене,
Ночі темні від ідей.
Вже не можу, все обірвалось,
Лють, надія і бідкання,
Впало все в бездонну яму,
Не побачу я вже їх - у роздумах своїх.
Там лише кривава тиша.
Від війни з самим собою,
Все померло і згнило,
Не зявиться більше, там біле крило.
Не погляну зорям я в вічі,
Не знайду там тепло я одвіччя.
Буду блукати як той сиротина,
У пустелі бездушній та сірій.
Все в мені вже затихло,
Не буде там сонце світити,
Буду потрохи я те відчищяти,
Від крові й від пилу.
Віри немає у день сьогодений,
І це мій останій, акорд.
Він буде лунати у твоїм прийдешнім,
В якому я буду мертвий.
1
0
150
Очі
Очі свої зайняти вогнем,
Ти наврядчи зможеш уже,
Їх змії з'їдять з пекельним вогнем,
І осліпниш як сонце ти з днем.
Будеш блукати в чорному світі,
Без мрій, без надій, у самотині,
Кого б не любив, кого б не чекав,
Ти матимеш відчай в антитілах.
Продав ти коня і пів королівста віддав,
Чи отримав ти - те що мав?
Чи відчув ти кохання та єдність сердць?
Ні? То слухай тепер, мій ти кінець.
Він мав безповоротній фінал
Такий крутий, що мене аж зламав
Повалив до самого долу,
Так що фундамент закришився поволі.
Я все чекав, на той порятунок,
Та він не зявився і я тепер тут,
Пишу щось у всесвіт крихкий як одвіччя,
І не молюся богам я більше тернистим.
Все відпусти по тихому Нілу,
До самого Анубіса, в тишу.
Там де не чути стуку сердць,
Там де мертві ідуть під вінець.
0
0
152
Річки
Очі мої стікають річками --
Наповнюють рота срібним кришталем,
Я його випиваю неначе нектар,
Це моя втіха - це мій житєвий трактат.
Тиша мене гризе як терміти,
Від долу до стріхи, до самої кістки,
Все вигризає неначе Альпи,
Вони в цьому майстри понад майстрами.
Мене все вкиручує наче цунамі,
Холод тече по моїм судинам,
Нічого не вдіять у цьому стані,
Лиш Хельзі молитися у пердсмертному танці.
Безодня мене вже не прийме.
Я утоплся в дурмані,
В тому що з небесами,
Танцює понад полями.
Крик мій поволі стиха,
Немає йому вороття,
Все з мене вижав неначе з доща,
А поля, так і - не розквіта.
Продовжу кричати, та вже без сліз,
Непотрібні вони поміж цих гріз.
Вони омиють мене м'яким дощем,
Та тихо промовлять "-......"
1
0
165
Крила
Крила свої відростити,
Після того як вони згнили.
Не найприємніше діло в житті,
Та все ж викарбуй це в голові.
Ти все спаплюжив і загубив,
Та пам'ятай - ти ненайгірший серед усіх.
Крила твої це грунт під ногами.
Немає його і ти вже з кінцями...
Дурні ці ідеї про крила мої,
Та все ж вони мають бути в житті.
В моєму, твоєму та всіх від усіль.
Ми всі білі діти в житті цім повір.
Наші душі як сонце, яскраво співають,
І мріють про боже займання сердець.
Для цього й живемо, для цього й вмираєм,
Заради кохання, заради згорання.
Не важливо - сьогодні чи завтра,
Ми загоримся і будем кохати.
Кохати без тями людей і себе.
Колись ми згорим у цьому займанні.
Ми будем тліти та висихати.
Попелом тихо білим зсипатись.
Окропим його святими слізьми.
Та відростим крила нові.
1
1
193
Тартарари
Небо нині чорно біле,
Я в скорботі і понині.
Люди йдуть кудись собі,
І думка лиш — "це все облиш".
Кожен день неначе гонка,
Зі своїм розп'ятим мозком .
Я все думаю "чому",
Та всесвіту - все похую.
Дні ці чорні в голові ,
Визивають крик душі.
Сліз уже нема в мені,
Лиш порожнеча в животі.
Я все йду кудись туди,
Де немає чорноти,
Там де небо у іржі,
І я кочусь в тартарари.
2
1
254
Біль
Мені боляче щодня,
Підійматись з ліжка й йти,
Для долі я ніби мета,
І хочу з життя чим швидше піти.
Я кожного дня кричу в покривало,
Від неможливості терпіти,
Почуття ніби огріло кадило -
Рідкий ладан я буду пити.
Я хочу померти,
Гарно та ніжно порізати вени,
Щоб потім ні про що не жаліти,
І дні мої - кріогенні .
Сьогодні той день коли я вільний,
Я помер і кайдани розбиті,
І в цьому світі я вже чужорідний
Життя для мене — як в діабеті.
1
0
237
Спогад
Я все думаю про темні ночі
Коли ми з тобою були двоє.
Твій подих тихий та прямий,
Запамятав його таким.
Секрети наші потойбічні
Лише для нас, лише у тиші.
Откровення ці в мені і досі,
Визивають крик безодні.
Вже тебе, я не почую
Ні секрета, ні скорботи.
Мене це тихо підмовляє,
Нащо жить в такій морокі.
Кожен день неначе спогад,
Тих днів що були одинокі,
Тих днів повних алкоголя,
Кожен день неначе спогад...
2
0
216
Раґнарьок
Понуро дивлячись в млу,
Я очікую постать хитку,
Білу, пряму та дуже чітку
Вона наче Наґльфар у полоні,
У полоні моїх почуттів
Що гризуть мене наче мерці.
Моя весна не настала вже в третє,
Геймдалль в ріг протрубив,
І себе я побачив в портреті
Я свій зустрів Раґнарьок.
Він спопелив мене до кісток.
0
0
222
Квіти
Квіти життя знов в мені розквітають.
Як цвіт сакури, повільно витають,
Вони - ніжно рожеві
Тендітні, м'які і дуже крихкі.
Я їх обійму та обігрію,
Ала знаю, що не врятую.
Від бурі тієї що чека мене завтра
Від мелодії Леїлі арфи.
Чорнозем - мій мозок
М'який та родючий,
На сонце падкий
Як бджоли на цвіт
0
0
203
-
Демон не забере мою душу,
Таку нікчемну, маленьку тушу.
Я не зробив багато добра
Та і не кривдив нікого з маля
В той день роковий,
Я не зміг себе опанувати
Лише увійшов у стан шоковий,
А потім всю ніч у подушку кричати
Я все з себе вижав,
До останньої краплі,
До останнього крика,
Я все з себе вижав.
0
0
163
Люди
Так тихо стало у душі.
Нема там співу краєвустів,
І мій нерв немовби у іржі
Зуби ломить наче на морозі
Скрегіт їх - моя тривога,
І в оціпенінні зводить ноги.
Тихо-тихо стало всюди
І в душі і на усюди
Люди то є дивнії створіння,
Самі горять, самі згорають
Б'ються в груди "Я все можу"
Лиш пройде час і вже не можуть
Був сам такий, тому і знаю,
Люди тоє дивнії створіння
Самі кричать, а потім плачуть
Самі страждають, а потім помирають
0
0
165
Сонце
Сонце зазирнуло мені в душу
Обласкало сердце й тугу
Зігріло, обпестило та залікувало
Шрами темні, чорні і гниючі
Обдало жаром фенікса стрункого
Відкрило очі - на світ чудовий
На світ, де тисячі сліпих
Таких як я самий
Що пестять его сво'є
Таке холодне і колюче
Наче ліс дрімуче, темне, одиноке...
2
0
153
Каліцтво
Я хочу безмірно кохати,
Людей що й кохають мене,
Я мрію почути
Відчути, схопити та проковтнути
Ту мить що дається мені,
Я хочу жити без болю
В любові та безтурботі,
Кричати про те чого не почують,
В болючому танці — життя
Любити життя - це дар між дарами
Дар невимовної сили та почуттів,
Що кожного дня залишає слід
Слід від болю, кохання, смутку та крику
Про неминучість автопортрету,
Який ми сховаєм від інших
На своєму горищі,
Його віднайдуть — заглянуть в самі твої вічі, шукаючи там дар потайбіча
І знайдуть лише пусту оболонку каліцтва
Що ти так невпинно ховав на горищі
1
0
152
Міф
Морфей мені не друг
Він став моїм прокляттям
Ці марення нічні — мої кати
Я наче Прометей, а сни мої - орел
Макарія вже не допоможе
Не бачити мені, блаженну смерть
Буття уже — царство Аіда
А я лиш смертний у журбі
Хвиля болю та печалі
Немов навмисно йде на мене
Ковта мене неначе Кракен
І залиша лиш крові слід
1
0
155
Сердце
Я довго жив з питанням,
Чи є у мене сердце
Сердце що не просто б'ється.
Після тебе зрозумів
Воно існує — не метафорично,
Бо на мить напевно зупинилось.
Той день у мене в пам'яті навічно
І досі воно б'ється з мрією про тебе
Та все що можу я - лиш передати,
Крик його сюди - на німий екран
Він прийме, усі мої страждання
Та перетворить їх у зневіряння
1
0
168
