Ти – не людина
Ти – не людина,
А усміх твій і милий, і п'янкий.
На дужій спині позаду носиш крила,
І погляд твій – як вогонь палкий.
Скажи, чи легко
Носити в собі такий океан?
Коли ще дно у ньому так далеко,
А в голові – думок густий туман.
Проте в тумані тім ховається ні мало, ні багато
– всього лиш всесвіт доброти.
І хоч не можу я віддати, скільки було взято,
Та намагатимусь у твоє життя світло принести.
Ти – не чоловік,
Міцна стіна з упевненості й сили,
Яку оберігати я старатимусь вовік,
Триматиму словами: «Дякую, мій милий».
А руки твої – то не руки,
То скульптора шедевральна робота,
Вони – мого тактильного голоду муки.
І тану я від їхньої турботи.
Дивом є для мене довершеність душі,
Що її носить твоє прекрасне тіло.
Так само, як добрі слова твої,
Коли мені сліз стримати несила.
Ти – не красивий,
Справжня ж насолода для очей.
Казатиму те саме, навіть коли будеш сивий,
Адже я здобула найцінніший трофей.
З тобою дні минають, як хвилини.
А тому жага спинити час, даруючи цілунки,
І споглядати тебе сплячого картини,
На тілі малюючи візерунки.
Голос твій – не звук,
А дотик, що хвилює душу.
Немов до мого зраненого серця стук,
Якому опиратися ніяк не можу.
Твої очі – щирості озера неземні.
В них бачу те, про що не розповісти.
Вони мені – маяк, що його видно в темноті,
Коли згасають вогні міста.
Губи твої...
Батьківщина чуйних і глибоких слів.
Найсолодші є на всій Землі,
І я хочу цілувати їх, не рахуючи років.
Серед усього, що в нашім бутті тлінне,
Серед усього, про що краще промовчу,
Я знайшла те, що справді цінне,
І тепер ніколи це не відпущу.
Ти – не людина,
Найкраще, що зустріла в світі цім.
Історії мого життя найпрекрасніша частина.
Попросту, ти – мій дім.
2024-09-17 19:52:09
0
0