HV ЗVДHЬ0МY
(18+)
Спершу була задня парта, клей за гаражами, Спліфи і кропалі. Пацани на всьому чорному і сам ніби з Комптона. Природа, село, клей плюс самогонка. Найціліші шкари - це шльопанці, Найкращі дівки - це бляді. Гідра за маслозаводом, скоріше за тим, що від нього осталось. Триматись за гілки і дерева, Повзти пузом по піску і камінцям. Єбалом возити по гравію. Потім повз матір у похмільний сон. По обіді до бляді, ввечері на маслозавод з пацанами. Во це бля ахуєно, во це бля життя. Зараз на всьому новому, але всеодно ніби з Комптона. Ми не вибирали. Розтікся на задньому кріслі машини таксі. Таксист потонув в монологах з блядями. У задньому кармані п'ятка в мішечку. За вікном тліє місто, віконними вогнями. Витягаю таксиста у реальність, роздавимо разом п'ятку. Убиті, їдем під сотку. Вези мене, моя коліснице. Додому, щоб знову впасти додолу. І доповзти до знайомих дверей.
2020-08-23 09:56:12
2
0
Схожі вірші
Всі
Unbreakable heart
Behind your back people are talking Using words that cut you down to size You want to fight back It's building inside you Holding you up Taking you hostage It's worth fighting for They'll try to take your pride Try to take your soul They'll try to take all the control They'll look you in the eyes Fill you full of lies Believe me they're gonna try So when you're feeling crazy And things fall apart Listen to your head Remember who you are You're the one You're the unbreakable heart
49
1
14299
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11445