Ожинове варення

Bad Trip

(18+)
В п'яному угарі, чорному й в'язкому, як ожинове варення, Я лежав на землі і дивився на небо. Чорний пейзаж розмив шурхіт мотору, крики і гульба. Два розмитих ядра всередині апарату, дві хапки, відлетіла голова. Дві хапки і знову володар пера. Дві хапки, кашлянув, не встав, назавжди вріс у диван, як бур'ян... Через діалоги, повні заторможених тирад, Поперхнувся телевізор, на екрані два політика, ведучі, гості... Різкий шум і все почорніло, стихло. Силуети замінило бліде ледь помітне лице, Два кратера без очей і посміхається беззубим ротом. Не помічаючи полеміку чужих голосів. Золотим, ніби гра райських арф, Він повільно промовив: Скільки ще потрібно бухла, щоб ти здох? Скільки ще потрібно трави, щоб ти здох? Скільки трупів потрібно, щоб торкнуло? Ти більше не юзаєш? Ти більше не п'єш? Ти більше брешеш? Його голос чіткий і дзвінкий, Долунає до вуха. Безмовними вустами повільно белькочу, як дитя. Старший підсуває апарат... Лице посміхається... Гірчинка на язиці поволі впадає на дно... Скільки ще потрібно бухла? Скільки ще потрібно трави? Скільки ще потрібно мене?

2020-09-05 15:04:47

2

0

Схожі вірші

Всі

Пиріг із медом (UA)

Ай

Крокуй до раю, крокуй до мене. Гаряча кава, пиріг із медом. Або якщо забажаєш — ромашковий чай. Приходь до мене. Будь ласка. Приїжджай. Крокуй до двері, а я у чашку відріжу лимона ломтик. На столі — пиріг із медом, а мені найсолодший твій дотик.

79

19

2756

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11532