МYХV

Bad Trip

(18+)
Пузом чорним, мерехтить в очах. Нав'язливо дзищить у вухо. Як же бісить чорна крапка ця, Іноді здається, що її не існує. І прихлопнути як? Вона вам не дикий Як. То зліва, то справа. Можливо їх двоє? Можливо їх троє? Але я бачу тільки одну, Вона на підвіконні, Дивитися повними крові очима. Дивитися холодно й впевнено, В очах її сотня трупів. В них личинки її метушаться. Відлітає, сідає на руку. Лосокече долоню, пальці жимає в кулак. Відлітає, рука знову моя! Боже! Як же вона заєбала! Все дзищить і дзищить! Вдень і вночі! Блядь! Вдень і вночі! Все мерехтить мерехтить! Вдень і вночі! Блядь! Вдень і вночі! Сука та здохни, В обіймах своїх кишок! Закутий в цих звуках, ніби в кайданах. Зі скрути не вибратись, муха, бля, либиться. Потихеньку повзе по моїй руці, Тепер на плечі. Лоскоче все тіло, уже повзе по щоці. Уже біля вуха, вмивається у чорній слині. Повзе по слуховому проході, Як по червоному килиму. Лапками блукає по впадинам мозку. Шукає тріщинку серед звивин. Здається знайшла!

2020-08-20 13:10:52

4

0

Схожі вірші

Всі

"Письмо ушедших дней"

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.

44

21

1778

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11243