Сліди
Субстанція Ночі
Ти танцювала на піску, Сліди натхненно залишала. Була зі мною на зв'язку У сварці стомлено мовчала. І хоч тремтіли твої плечі Ти все вперед ішла покірно Не допускала ворожнечі, Любов у серці гріла вірно. Та плакали ті очі сині, Що вогником в душІ палали... Уже три роки - і до нині Ці почуття не відпускали. Щеміло щось у моїх грудях Стискало серце обручАми: Я розчарувався в людях, Досі не прийшов до тями. Не стер ще вітер ті сліди Що на піску ти залишала Іди вперед, відважно йди, Не на мене ти чекала...
2018-03-14 18:24:05
25
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Діана Панчук
Змістовний вірш, збережена логічність і послідовність сюжету. Дуже гарний, загалом)
Відповісти
2018-03-14 18:53:15
1
Інші вірші поета
Сльозами з-під мокрих вій Золота тюрма Не кажи Завмерти
Інші поети
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
3840
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11353