Вірші
В супровід ритму
Під наглядом пильним - тисяч очей,
Безмірно суворих від прожитих лих.
Не в ладі з собою, і з ними. Він з тих,
Хто в супровід ритму не схилить плечей.
І більшості в такт не топитиме лід.
В дощі не вбачає смертельних загроз.
Він майстер життя, творець-віртуоз,
Хай люди голосять: «так жити не слід».
Хай люди волають: «не той і не так»,
Сплітаючи правду з невдалих теорій.
Лише інших судять - не вершать історій,
Нап'яливши святості білий піджак.
Під взорами пильних, до болю, очей,
Безмірно гарчих від прожитих бід,
В суворому громі і дзвоні мечей
Залишить свій зболено-правильний слід.
21
5
625
Стріла повстання
Зникаємо. Все меркне в чорнім димі.
І те, що звуть душею, так болить...
Втікаєм. Разом з сонцем. Разом з Нею -
Лампадка, що не згасне цілу мить.
І гірко. Млосно. Тонемо в скорботі
Причини так небачено-малі.
Обсмалені в морозно-сірій сльоті,
Та все ще необдумано живі.
Біліє горизонт, що так далеко,
І близько - лиш рукою досягни.
І серед хвиль сталево-синіх - спека.
А в серці кодло змій - чужі сліди.
Смола і лава, як єдині ліки,
Як кролик серед вітряних химер.
Чорніють зорі, грім скріпив повіки,
І світ - німий - неначебто завмер.
Ховаєм жало: ми своє зробили,
Розверглася обсмалена земля.
Отруєні собою ж, не зуміли
Згасити ці розбурхані моря.
Звортній відлік вивів до спочинку,
Секунди зтліли в білому вогні.
Поволі перегорнемо сторінку -
Знов по колу. Знову ми живі.
Відмірені хвилинами мовчання,
Підвішені надіями на гак,
Для себе - стріли тихого повстання,
Для себе - зло і кара. Та маяк.
16
4
680
Стоїть човен
Стоїть човен, лихом пробитий,
І вода крізь діру затікає.
В грізних бурях та штормах побитий,
Допомоги від когось чекає.
Все стоїть, а ніхто не приходить,
Він повільно один потопає.
Вже он сонце укотре заходить,
І у темряві човен сховає.
Вже он місяць на небі з'явився,
І води по коліна набрало.
Човен важко набік похилився,
Йому з часом краще не стало.
Йому з часом все важче і важче,
Та чи він це колись зрозуміє?
Чи захоче змінитись накраще?
Чи речей хід порушить посміє?
Стоїть човен, на щось все чекає.
Чи на когось, а хто його зна?
Тільки час невблаганно збігає,
А вода стрімко тягне до дна...
21
2
1022
Чорні ігри
Атакую і знов сховаюсь...
Що дозволиш мені на наступний раз?
Будем без ілюзій, будем без прикрас
Поки ти не спиш, поки я вагаюсь.
Тихих слів луна, мов отруйний газ,
Дно очей сумних - наша зірка рання.
Хоч скрипіли мої полум'яні гальма,
Цю вразливість виставлю напоказ.
Ти, на мить прозора, змішаєш барви,
Я, тривожна, - ночі німий окрас.
Будем без емоцій, чорноти образ,
Моя суть - сирена, все така ж нагальна.
Спалахнеш, іскришся - на короткий час.
І стрілою в небо - там на двох мішені.
Я ж - метаюсь. Я не гравець на сцені.
І палала б довго, якби ти не згас.
Що ж дозволиш мені на наступний раз?
Всі атаки марні, всі щити - в руїнах
Як палало море, і горіли стіни,
Чорні ігри тільки єднали нас.
7
2
555
Момент для нас
Вдихаю рвано кисень гарячими вустами,
І тьохкає серденько тривожно, швидко, лунко.
Забутий весь світ мною, забутий весь світ нами.
Свідомість мов тумані - момент для поцілунку.
До болю й насолоди стискають твої руки,
Шепочеш моє ім'я, розпалюєш жар тіла.
Зникають голоси, розвіюються звуки.
Сьогодні буде так, як я б того хотіла.
Поширилось тремтіння, гаряче, наче лава,
Палким вогнем палає прихована надія.
І ніжність непомірна, як екзотична страва
Поволі розтеклася по венах ейфорія.
Як електричний ток кожнісінький твій дотик,
Напруга наростає, сповільнюється час.
Ти неземне створіння, ти рідкісний наркотик.
І цей момент - для двох, і цей момент - для нас.
15
0
778
Немов сліпий, що зорі споглядає
Записую задумливо цитати,
Зіжмакую листи календарів.
І хто б сказав - ось так буду палати,
І хто б сказати та й хоч щось хотів...
Мрійливо обіпруся на долоню,
І погляд метушливо пробіжить.
Ледь-чутний дикий запах звіробою...
Чомусь про Нього згадую в цю мить.
...в наступну мить, і в кожну з кожних митей,
І в будь-якій з прогаяних хвилин.
Буває так? Між сотень-тисяч сітей
У кожній з кожних тіней Він-один?..
Записую задумливо цитати,
Душа багряним полум'ям палає.
Вдивлялась так в його чудне обличчя,
Немов сліпий, що зорі споглядає.
24
8
2340
Сльозами з-під мокрих вій
Збирати щось вщент розбите
На хвилях живого моря -
Небачена досі ціль.
По крихтах, уламках горя.
З блискучих доріжок крові
Стікалась в калюжі сіль.
Губити себе у пазлах
Численних чужих історій,
Розбитих кусочків мрій,
Міняти всі маски-ролі,
Втрачати німі світанки
Сльозами з-під мокрих вій.
Палити тавром на людях
Дзеркальним відливом літер
"Жив."...
Той звір, що гарчав у грудях,
Той зір, що втрачав відтінки,
І дощ, що невпинно лив...
17
2
2364
Золота тюрма
Під склепінням величних хорОм
Зачаїлася мрія таємна.
Між оздоб і зелених крон
Все примарніша і непевна.
Все прозоріша й непотрібна,
Хоча й варта пишнОти тієї,
Хоч за цінністю більше ніж гідна
Та дорожча за всі трофеї.
Кругом вихор шалений лютує,
І вода неймовірно сильна.
В самоті Королева панує.
Ілюзійно, примарно вільна.
Закрутило у вихрі монети,
Сріблом зблиснули хвилі сталеві.
При дворі не машини - карети,
Трон і жезл - під стать королеві.
Та не гріє золото душу,
Тільки пиха зростає невпинно.
Заздрість, злоба, самотності мука-
Усе те, що зростать не повинно.
Поруч нишком мрія витає,
Вже невидима та безлика.
Королева самотньо страждає,
Та про себе голосить «Велика!»
Мрія тихо на вушко шепоче,
Мрія тихше, ніж вітер, питає:
Чи цього Королева хоче?
Чи такого життя бажає?
Чи настільки їй необхідне
Те багатство, влада і трон?
Золоте, позолочене, срібне...
''Паперові'' мільйони корон.
Головою хитне Королева,
Стисне жезл міцніше в руці.
ПозолОтить весь двір і дерева,
Потече срібло вздовж по ріці...
Серце золотом заливає,
Та для чого усе це? Дарма...
Надзвичайно міцно тримає
У собі Золота Тюрма.
8
4
555
Найгіркіший хміль
Його очі - крижана зима.
Сонячне проміння їх не гріє.
Тільки в грудях серце шаленіє,
Наче вдосталь їхнього тепла.
Його очі - водяний поріг.
Рясно скроплений вночі зірками,
І залитий сонця промінцями,
Як блискучий, світанковой сніг.
Його очі - люта заметіль.
Поглядом морозним обпікають.
Серце, як в капкані, затискають.
Не людина - найгіркіший хміль.
15
1
940
Озовись...
Шукаю... Кого? Навіщо?
Не відаю я й сама.
Немовби когось бракує,
Немовби чогось нема.
Далеко ген вітер свище,
Гукає невпинно щось.
Мені? Не мені? Не знаю.
Шукаю того "когось".
Так вабить вперед, так тягне,
Так манить, хоч падай з ніг.
Мільйони чужих історій,
І стільки ж пустих доріг.
Можливо, дарма шукаю?
А раптом мені здалось?
Де я сама блукаю,
І де той незримий "хтось"?
Ковток кислуватого кисню
І клаптик побляклих небес.
Той зов - лиш відлуння пісні,
А "Він" безнадійно щез?
Згубився в плетінні вулиць,
Розтанув у нотах слів,
Мов марево схожих-різних
Таких недосяжних снів.
В розкинуті вітром сіті
Можливо, зайдеш колись.
А поки що, цеї миті,
Прошу тебе, озовись!
9
6
541
Між бетонних стін
Срібний відблиск місяця грав на твоїй шкірі,
Гаснув сизий вогник в глибині очей.
Прохолода застигала на блідому тілі,
Падала під скрежетом схрещених мечей.
Тінню гордовитою, несмиренним спогадом,
Ланню бистроногою відступала вдаль.
Обпалило розум твій недоладним здогадом:
Усе, що назовні є - то лише вуаль.
Вістрям незаточеним у мішень броньовану
Тріскалась ілюзія, як гірський хрусталь
Хижаку прикутому не догнать несковану,
Хай дзвенить під сонцем гартована сталь.
Серце гравіроване, тіло незахищене
У законах людства потребує змін.
Усе, що не схоже- мало бути знищене.
Знала ж бо - слабким не місце між бетонних стін...
24
1
2305
Любов - щастя?
Тут всі кричать: ''Любов - це щастя!''
У будь-якому вигляді, завжди...
З любов'ю в серці, хай і без мети
Скажи, далеко зможеш ти піти?
Тут всі кричать: ''Любов - це радість!''
А що за радість, і як з нею жити,
Якщо приходиться за двох любити,
Коли сам геть упавший духом ти?
Тут всі кричать: ''Любов, як сенс життя''
Неначе нація попала в транс...
Ніби любов - єдиний в світі шанс
Між крайностями втримати баланс...
Ти вищим будь від натовпу, благаю!
Вирішуй сам, як краще тобі жити,
Чи радість і чи щастя це - любити,
Чим слід і чим не варто дорожити...
24
2
863
Послання
Ти думаєш надто багато. Зберись.
Від світу, від інших, від себе сховатись...
Що було сьогодні, що було колись...
Хто дав тобі право так з себе знущатись?
Замружити очі, втекти, уникати...
Як смів докотитися ти до такого?
Фальшиво всміхатись... Фальшиво кивати...
Не чути безживного голосу свого.
Одумайся, досить! Чи ще не набридло?
Влаштовують власні напружені плечі?
А погляд у дзеркалі, той, остогидлий,
Який так вимолює підлої втечі?
А може і зовсім не дивишся в себе,
Згадати не можеш, які ж в твої очі?
Відтінку ялини?... Блакитного неба?
А може і карі... Чи кольору ночі?
Ти хочеш рятунку? Заманлива думка.
Та ніхто не зайде в зачинені двері,
А вся адресована тобі підтримка
Згорає і меркне в твоїй атмосфері.
Давай порахуємо всі чорні миті,
Щоб ти побачив, що твориш з собою.
Біле чи чорне? Ми будем квиті,
Коли свої страхи назвеш сміло "грою".
З чого почати? Турбує питання,
Метається ехом по закутках мозку.
Як птаха безкрила, це тихе послання,
Благаючи, гасне на чорному воску.
6
5
535
Те, що звем любов'ю
Згадуєш погаслі почуття,
Наче вдихаєш концентрованої ртуті
Клянеш минуле у безсилій люті,
Ти не чекав такого від життя.
Тонеш у здурманених думках,
Назавжди стерши з мозку слово «щастя»
Ховаєш перерізані зап'ястя,
Занотувавши жаль на сторінках.
Безпорадно сипав в рани сіль,
Стиравши каплі поту разом з кров'ю
Та не заглушиш те, що звем «любов'ю»
І болем не притупиш іншу біль...
17
5
593
Завмерти
Кричу в світ за секунду до вибуху
Завмираючи з остраху. Сковано.
Відбілю все навколо
Досліпа
Що нечисто і що приховано.
Тремтячи від напруги, тишина
Розростається вгору шпилями
Не твоя, не моя
Вишина.
Не відміряти відстань милями.
Не злічити її кілометрами,
Час - та мить, що між вдихом, видихом
Занотовую титри
Зплетами
Розтечусь по асвальті. Хвилями
Щойно серце квапливо завмира -
Ти без шансу, більше не стерти.
Тільки поруч луна тихий зов
"Пора!"
З своїм серцем разом завмерти.
7
6
386
Міраж
У своїх долонях ти весну тримав,
Очі темно-карі в душу заглядали .
Поглядом холодним зорі малював,
На серцях у тих, що тебе кохали.
Килим розпростерся між високих трав,
І веде стежиною до тебе,
Крізь бої численні, тисячі облав,
Дає прОсвіт спільне наше небо.
Ти почуєш шепіт - так співаю я,
Хиляться під музику тополі.
Лиш на мить освітить ранкова зоря
Образ твій - міраж в пустому полі.
13
5
762
Мотиви снів
Він бачив її очі
Кожнісінької ночі
В мотивах своїх снів.
Гарячим шоколадом
Топив холодне серце
І не знаходив слів.
Шукав собі відмазок
Й у вихорі фантазій
Знаходив тисячі.
Тушив вогонь надії
Джерельною водою
Знов пізно уночі.
Сміявся коли мріяв,
Та плакав поки думав,
Любов у серці грів.
Тернистими шляхами
Бродив, блукав роками,
Вважав - мільйон життів.
Та час намарне гаяв,
І повна бездіяльність -
Супутниця навік.
Він не здобув прихильність
Тієї однієї.
Самотній чоловік...
17
6
1034
Любити ти просто не вмів
Зашивав моє серце нитками,
Залишав криваві рубці.
Сипав сіль обережно на рани,
Не фіалки на шкірі - синці.
Цілував чи кусав - я не певна
Тільки вітер мені шепотів,
Що свій час витрачала даремно,
Що любити ти просто не вмів...
18
5
1007
Шепотіла мені ''кохаю''
Шепотіла мені «кохаю!»
В тишину і в оглушливий рев.
Пробігали разом по краю,
Із вітрами неслись між дерев.
Завмирали разом на грані,
З плеском бились об сотні хвиль,
Проводили дуелі р'яні,
Щось шукали за сотні миль...
Ти на сніжно-білу сорочку
Розливала маркі чорнила,
Проводжала в'язкі світанки,
І у венах, як хміль, бурлила.
Шепотіла стиха «кохаю!» -
А натомість я в світ кричу,
І в життєвий вінок вплітаю,
Що незламно тебе люблю.
32
1
2926
Сила слова
Сизі хмари мчать в нікуди,
Забирають з собою слова.
Ті, що вчасно сказать не змогли,
Ті, що їх і на думці нема.
Забирають в небесні простори,
Заколисують сонні ліси.
Не повЕрнуть назад їх ніколи,
Не опустять в краплинки роси.
Правди люди від інших жадають...
За словами ти добре стеж!
Одним словом пси ситі - лають.
Сила слова не має меж.
22
0
1793
Мегаполіс
Нескінченний поток машин,
Сіре небо, бетон і мости,
Гул мотора, сліди від шин
В мегаполіс навічно вросли.
Темні хмари, брудна вода
Різкий вітер шмагає лице,
Всіх тримає міцна узда,
Всіх забрала рутина в кільце.
Якби ми не хотіли так жити,
Змогли б все змінити враз,
Та не можемо ми зрозуміти -
Ніхто це не зробить за нас!
42
5
3511
Доля мінлива
Зачерпнуть скривавлені долоні
Мертвої води із джерела.
На папері, де малюють долі
Вирок хуртовина замела.
Не розтопить лід на блідій шкірі
Вогнище багряно-золоте.
Ненаситній, непокірній силі
Надто мало знов буде тебе.
Сутінки сповзають на світанку,
Сіль - солодка, надто білі крила.
Не приймай погордливу осанку,
Доля, як і все живе - мінлива.
14
5
725
Щасливими літати
Солодкими вітрами
Бушує море чорне,
Залишиться із нами
Дбайливе та покорне.
Тендітне, мов кохання,
Що в перший раз розквітло.
Мов чиста роса рання,
Як зірки дивне світло.
На гребені удачі,
Пінистою водою
Давало море здачі
Тобі, й мені з тобою.
Змивало ледь помітні
На сипкім піску долі
Сліди. В томливім квітні,
Цвіт відцвітав поволі.
Мов сонця поцілунок,
Жадане ластовиння,
На наш лише рахунок,
Лиш у наш двір - каміння.
Здавалося б - терпимо,
Та якось не зійшлося,
"Щасливими літати" -
Лише у снах збулося.
9
0
422
Я ж тобі допомогти хотів
Чорнильна темінь ночі поглине кольори,
Заб'ють на сполох дзвони, охоплені іржею.
Шукатимуть тебе, проте втікаєш ти,
Поглинута недолею своєю.
Ітимуть за тобою шляхами не з легких -
Покажеш гірку посмішку крізь хмари.
Луною безголосою стрибнеш між скель стрімких,
Залишиш по собі глухі обвали.
По-над морською гладдю квапливо промайнеш,
Піднесена поривами вітрІв,
Втікати можеш вічно - від себе не втечеш!
А я ж тобі допомогти хотів...
16
2
925
Повернись додому
Повернись додому,
Там матір чекає,
Тихо споглядає
Стежину пусту...
Очі закриває,
Молитву шепоче
Квіти уплітає
У косУ густу.
Повернись додому,
Не засмучуй матір!
Голова геть сива,
Стомлена вона,
Не дала радіти
Доленька зрадлива
І в лихій годині
Зосталась сама...
Повернись додому,
Не біжи полями
У страшний, далекий,
І нелЕгкий путь.
Повернись додому
Живим і здоровим!
Жаль, усі дороги
На війну ведуть...
21
4
957
Ворог людства
Промайнеш квапливо за вікном,
Всього на мить мелькне в повірті пір'я.
Стривожиш спокій вИчурним крилом,
Стираючи планети і сузір'я.
Зіб'єш людей у стадо, як овець.
І поведеш успішно за собою.
Зведеш усі зусилля нанівець,
Наче плащем - окутаєш журбою.
На совісті твоїй мільйон життів,
І всі вони у сірих кольорах...
Ти знищував, ламав і не жалів...
І ймення тобі, ворог людства, - страх...
22
2
1011
Пряні пахощі білого цвіту
Ти знайдеш мене в смозі фабрик,
І у нетрях величного лісу.
Там, де гори торкаються неба,
Крізь вогку дощову завісу.
Там, де вулиці тихо плачуть,
Де в асвальті зариті тривоги.
Де зростають затоптані квіти
Там, де терни обіч дороги.
Поміж тисяч машин і вокзалів,
Серед звичного гомону світу
Ти знайдеш мене в іскрах сонця,
В пряних пахощах білого цвіту.
12
0
695
Не кажи
Не кажи мені «кохаю»...
Хай від болю терпнуть скроні,
Хай між небом і землею
Серце гине у полоні.
Не кажи «заради тебе»...
Не малюй майбутнє щастя.
В сивім димі меркне небо,
Доля розміняла масті.
Не кажи «лише не йди»
Не тримай в узді азарту.
Ти - не я, а я - не ти.
Доля не роздала карти.
11
1
538
Сліди
Ти танцювала на піску,
Сліди натхненно залишала.
Була зі мною на зв'язку
У сварці стомлено мовчала.
І хоч тремтіли твої плечі
Ти все вперед ішла покірно
Не допускала ворожнечі,
Любов у серці гріла вірно.
Та плакали ті очі сині,
Що вогником в душІ палали...
Уже три роки - і до нині
Ці почуття не відпускали.
Щеміло щось у моїх грудях
Стискало серце обручАми:
Я розчарувався в людях,
Досі не прийшов до тями.
Не стер ще вітер ті сліди
Що на піску ти залишала
Іди вперед, відважно йди,
Не на мене ти чекала...
25
1
1317
Сторони медалі
Одну лиш сторону медалі
В мені побачити дано.
Сховаю іншу я подалі.
І все, що з нею заодно.
Таємні думи, почуття,
Що змушують боліти душу.
Усі слабкі свої місця
Я вміло приховати мушу.
Занурю в бурну течію
Блідим туманом вмить прикрию
Ту темну часточку мою
Нікому показать не смію.
Одна лиш сторона медалі
Доступною буде для вас
Ота, що викувана з сталі,
Численних масок і гримас.
14
0
748
Бій в твоїй душі
Кристально-чистої торкаюся душі.
В ній цілий всесвіт, схований від тебе
Із потаємних дверець при житті
Манило світло лагідно до себе.
Збігалося все чорне і брудне,
Що з праху було створене, безлике
На сяйво, таке чисте та живе,
На те, що гордо звалося «Велике»
ЗавждИ манило світло темноту,
І бій тривав, не день, не два - віками.
Не розуміємо ми істину просту:
І темнота, і світло завжди з нами.
14
1
993
Чорно-білі сни
Чорно-білі сни
Самотнім людям сняться.
Засмучені вони,
Довіряти бояться.
Тікають від людей,
Зализуючи рани,
А вдома без гостей
Спустошують стакани.
Не бачать сенсу жити,
Про цілі забувають.
У них «Як в тебе справи?» -
Ніколи не спитають.
Нікому не потрібні,
Нещасні і забуті.
У власні колючкИ
Як в кокони закуті.
Собі допомогти
Самі вони не в силах.
Ридають потім рідні
На їхніх могилах...
16
0
1214
Під дощем перламутрових мрій
Під дощем перламутрових мрій
За стіною удавного спокою
Я кружлятиму в небі сорокою,
Розсікатиму зоряний стрій.
Розриватиму межі симЕтрії,
І дурман золотою загравою
Став для мене міцною отравою
Мало був ти мені близький.
Під дощем перламутрових мрій
Розтікатимусь ніжними ріками,
Я ховатиму сон під повіками,
Я всміхатимусь думці своїй.
13
4
537
