Додому
Керо Лайн
Котиться потяг мабуть додому, Все що потрібно для тебе – слово, Що не завдасть тобі ран. Ти слухаєш чужу розмову, Розбираєш власну колію дорам. Дома, квартири повні водойм, Їхні шторми топлять кораблі, Але не твої. Ти прибула у Стокгольм, Де всі місця знайомі, Належать тобі. Відчуваєш тривогу, Віриш, що вона мине. Не слухай нічо і нікого, Слухай мене. Вдома голос почутий не завдасть тобі ран, У всіх твоїх сценах винні слова. Не шукай собі гори, не перепливай моря, Повертайся додому, туди, де я.
2023-08-05 17:26:52
2
0
Інші вірші поета
Як оточення Йди ними По жорстокому добре Весна приходить раптово
Інші поети
Veronika Gold
@Goldenbum
EmmaGolfild
@EmmaGolfild
Схожі вірші
Всі
Не скажу "люблю"
Asteriya
Знаєш, складно Тебе любити й не сказати. Тебе кохати і збрехати, Що зовсім іншого люблю, І що до тебе не прийду. Знаєш, той "інший" мене теплом своїм зігріє. Зачарує і поцілує, А ти сиди там далі сам, І йди назустріч виючим вітрам. Тобі вже більше не скажу своє я болісне "люблю"... А просто відпущу і почуття у собі похороню.
74
14
6264
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12151