Кожного вечора Браян Конелі, засинаючи бачив чарівні міста та поселення, які важко були збагнути розумом. І кордон між реальністю та сновидіннями, все більше був розмитим..


Серед безлюдних домів він зустрічав поодинокі відблиски минулої величі.(пошарпана бруківка з Австрійським гравіюванням, вулиці в яких закарбувалась історія цього міста)Все це нагадувало йому про чудові часи розквіту Ерландера.
Місто в якому час зупинявся, та по мощених вулицях ходили спокійно люди, які насолоджувались перебуванням у цьому місці.
Кожного третього нічного сонцестояння, у центрі містечка на вулиці Розвуд-авеню, колись відбувались багатолюдні ярмарки, зі всіх куточків Рівери приїжджали люди, різних народів та традицій, але серед них завжди були й Ґранрали.
Створіння які своїм виглядом навіювали страх, та несамовитий жах кожному жителю цього маленького містечка.
На вигляд вони були втомленими та не говіркими ящірками, які пересувались на двох лапах, та мали особливий рожевий відтінок очей.
Їх діалект не був схожий ні на один з наявних діалектів у цих краях, і кожна їхня поява на ярмарку, викликала тільки обурення та недовіру.
Вони припливали на своїх бордових галерах, із далеких країв про які ніхто ніколи не чув. Розмовляти з ними тим паче ніхто не збирався, вони завітавши у містечко, завжди тільки поповнювали провіант і рушали далі у незвідані місця.
Пригадавши яким було це місто, (до часів занепаду), Браян витерши піт зі свого обличчя занотовував сказані в голові думки, у свій шкіряний блокнот золотистого кольору. Потрібно було віднайти вихід з цього місця. (як я сюди потрапив? І що зі мною сталось? І чому я знаю всі ці факти про це місто?)
Ці питання хвилювали Браяна, який завжди знав що потрібно сказати та що зробити.
Кожен його крок завжди був свідомим та обдуманим, декілька разів. За своє життя він не раз переконувався, що потрібно спочатку добре все продумати, проаналізувати, а вже потім приймати рішення.(але чомусь він змінився, і став іншою людиною).
Навколо тільки смарагдове небо, вкрите густими білосніжними хмарами, та в далечині горизонт, який складався з безліч гірських шляхів, та непрохідних хвойних лісів. Обнімаючи рожевий світанок своїми величними руками, один із тамтешніх Богів промовив до нього:

-Шлях твій нелегкий..
А ноги не слухняні.
Все пройди, себе прийми.
Божевілля лиш початок!

Це явища неабияк вразило Браяна, і розмірковуючи про його слова, він запитав у нього:

-Що це за місце? І чому я тут?

-Не питай чому я тут?
А спитай що з того?
Яку користь принесу?
Чим служити можу..
Не відкидай ти пізнання!
Працю, та надію..
У країні сновидінь, знайдеш все, у що повіриш!

Схиливши голову він подякував йому за увагу, та відповіді на питання.
І велетень який обіймав рожеве небо, засміявшись зник за хмарами.

Думка про те що він знаходиться у країні сновидінь не здивувала Браяна, тому, що він полюбляв поспати, та лишній раз подрімати. Він знав що неодмінно прокинеться, тому хотів просто насолоджуватись перебуванням у цьому місці.
І ось йшовши по мощеній вулиці, він помітив як місцеві жителі закривають свої вікна, побачивши його. А крамниці з різними солодощами, та дрібницями відразу закривались.
Дійшовши до парку, він побачив перед собою сад, у якому в центрі стояв пам'ятник якомусь чоловікові, який був схожий на чарівника з фентезійних книг, (довгий плащ, а в руках тростина з дуба, та обличчя його було похилене до низу, і густа сива борода діставала до самих ніг)
Пам'ятник зроблений був повністю з мармуру, а внизу була табличка на якій було написано:

"Мандрівник сотні зірок, який закінчив війну між Ксеноном та Монтером, нехай спочиває з миром"

Серед поодиноких лавок, та чарівних дерев які давали незвичайні плоди, яких раніше він не зустрічав(ягоди червоного кольору які були схожі на груші, та банани які були повністю білого кольору).
Він помітив старого дідугана, який сидів собі тихо, на одній з різьблених чудернацькими фігурами лавок.
Та читав газету, покурюючи з люльки.
Браян підійшовши до нього, привітався та запитав чи може присісти. Дідуган промовчав, тільки важко зітхнув.

-Хлопче, ти знав Ерландер раніше?запитав дідусь поправляючи свою бороду яка мала цікавий зелений відтінок.

-Вибачте, я не знаю.. У голові чимало фактів, але я ніколи тут не був..
Я знав що раніше це було успішне містечко, яке влаштовувало чимало ярмарків, і туристи з різних країв відвідували це місто..
Я не розумію чому я все це знаю..

-Хлопче, ти правий! Раніше це місто було перлиною Рівери. Кожен його житель пишався тим що проживає у цьому місці, але коли Ґранрали почали вчиняти рейди та крадіжки у цьому містечку. Це був початок занепаду..
А потім ще війна між сусідніми містами..
Ксенон який був сусіднім містом, вирішив що потрібно об'єднатись з Ерландером, щоб казна ставала дедалі більшою..
Але Монтера портове жалюгідне місто на Півночі, вирішило що це акт об'єднання против них..
Монтера заздрила тим містам, тому що їх велич розповсюджувалась по всій Рівері.
І ось одного вечора, полетіла ракета в бік Ксенону, і розпочалась війна між сусідніми містечками..
Питання де Монтера знайшла ці боєприпаси, залишається відкритим і досі..
Ця війна тривала 50 років, але ось одного дня з'явився мандрівник у часі.
Який стверджував що за зоряним небом існують міста яких жителі Рівери, ще ніколи не бачили. І ось побувавши там, побачивши золоті фонтани, та міста у яких так чисто, що неначе ходиш по вулицях зі скла. Він розповідав що там не існує війн, болю, страху та смутку.
Але щоб дістатись тих місць про які він розповідав, потрібно пройти чимало перешкод, і пережити безліч небезпек.
Але винагорода це вічне життя..
І ось жителі Ерландера, вирішили відправити мандрівника закінчити ту війну(таким самим просто познущатись з нього, тому що вони йому не вірили.. наївні..)
Прийшовши до штабу генерала Бальзака(який був головний у війську Ксенону) мандрівник розповів все що знає.
І наступного дня, відбулись перемовини, між двома містами. Дипломатичні переговори закінчились позитивним результатом.
І чимало людей як із Ксенону, так із Монтери, разом покинули свої міста у пошуках незвіданих земель, які дарують вічне життя..
А мандрівник зник так само як і з'явився, раптово та загадково..

-Дуже цікаво! Діду, а вони дістались тих місць, чи ні?

-Ніхто не знає.. Після тих подій, жителів цих міст, більше ніхто ніколи не зустрічав..
Так само і того мандрівника, ніхто більше не бачив..
Самі міста стали покинуті та занедбані..
Після тривалих війн, там і так все залишилось у руїнах..

Дослухавши історію цього чоловіка Браян схилив голову та задумався, але коли підняв її, діда вже на лавці не було.
Браян чимало дізнався про історію цих земель, і його вразила історія про міста, які дарують вічне життя. Тепер у нього була ціль, якої він неабияк прагнув.
Побачивши в небі, як пропливають чорні галери, (які виглядали як кораблі піратів).
Серед них він помітив, як один із кораблів почав спускатись нижче, і втративши висоту, він приземлявся дедалі швидше та аварія була тільки питанням часу.
Браян побіг в бік де, на його думку, мав впасти корабель, але добігши на місце ймовірної катастрофи, він не побачив ні аварії, ні галери яка мала розбитись на крутому пагорбі.
За пагорбом, вже відкривалась нова картина, а саме нове місто.
Спустившись з крутого пагорба, та
оглянувшись навкруги, він побачив багатолюдне місце. (Жителі цього містечка, разом зі своїми дітьми, радісно прогулювались по квітучій алеї із сакур)
Кожен купець який виглядав неначе з арабської казки, пропонував свої чудернацькі товари. (Годинники які були зроблені з воску, та прикрашені рубіновими каменями, різні туристичні магніти, які були живими, та показували різні сценки).
Пройшовшись трохи по місту, він почув від місцевих, цікаву розмову:
-Друже ти чув, що Арійці, готують новий похід, до незвіданих земель?
-Ні не чув.. Це все брехня! Незвідані землі, вічне життя, це все міф! У нас є наше славне місто Лейн-Рік, і мені цього досить..
І ось серед говіркого натовпу Браян помітив Ґранрала.(яких як він знав в цих краях не полюбляють).
Прослідкувавши за ним, він дійшов до вулиці під назвою "Найт Мор".
На стовбі, на якій була написана ця вулиця, сиділа чорна кішка у якої очі світились червоним світлом.
Побачивши що погода, та атмосфера цього місця сильно відрізнялась(від попередньої багатолюдної вулиці) він вирішив сильно тут не затримуватись.
Його ціль була розпитати у Ґранрала про чарівні місця які дарують вічне життя, він вирішив що ця раса повинна знати про них, через те, що вони подорожують за межі Рівери, і бачать безліч неймовірних земель...
Довірившись лише фортуні, він попрямував у темний провулок який вів до чималої кількості шинків.