Серед багряного світанку, можна було побачити пейзаж космічної безкінечності.
Суміш ранкової туманної тиші, та краєвиди космосу, робили чудовий коктель неймовірної краси.
Браян прокинувшись у власній блювоті, протираючи очі побачив перед собою капітана, який схилившись подав йому свою клешню.

-Піднімайся бідолага! Сьогодні важливий день! День обміну.
У мене для тебе сюрприз!

Браян вставши на ноги, оглянувся навколо і побачив у морі безліч трупів, які пливли по морському горизонту. Сморід був нестерпний, і хлопчина закрив носа, та обернувся.

-Хлопче, це долина втрачених душ..
Мерзенне місце, рибалки та бувалі моряки, оминають ці злощасні місця..
Ці люди раніше були рабами, але їх ресурс віджив своє, і від них позбулись..
Знаєш хлопче, я мав би бути серед цих мучеників. Але у мене інша місія, я просто хочу спесіння від свого прокляття, мій термін роботи на Богів добігає кінця, і я нарешті вийду на пенсію...

-Капітане, а ви не можете мене просто відпустити? А я зникну з цих земель, прокинуся...-промовив Браян важко зітхнувши.

-Є одна проблема! Ти зламав мультивсесвіт сновидінь, я незнаю як так вийшло, але тепер у тебе 2 шляхи:
Перший це-довічне рабство, а другий- смерть.
Досить непоганий вибір, я так гадаю)
І повернення не існує, ходять легенди що можна прокинутись, сівши на потяг, але це тільки байки п'яних моряків.

-Я не повірю цьому! Цього не може бути!-обурено відповів Браян, схиливши голову.

 -Ось і припливли! Бачиш острів, що світить як сонце ранкове, це місто-Валорант, з колонами із золота.

Команда кинула якір, та припливла до острова, який був геть безлюдний, не було в нім, ні міст, ні золотих доріг.
Вступивши на берег, команда помчала до безлюдної пустелі, яка світила золотистим відтінком, та приманювала до себе.

-Що це?! Ви жартуєте? А де описані місця, тортури, золоті колони...-здивовано та розчаровано промовив хлопець до капітана.

-Ти що сліпий?! Не бачиш краси цієї.. Зараз прийдуть Боги і буде обмін, посидь пока на березі. А ми підемо до корчми.-капітан поправивши пояса на штанях, попрямував до своєї команди.

Шокований, та неабияк розчарований, Браян сидів на камені біля берега, та розмірковував про це (невже все це мариво?) (Чому не бачу я, міражі ці?)
Питань ставало дедалі більше, діставши з своєї кишені блокнот, він почав занотовувати свої думки. Пережиті моменти з цієї подорожі, були неначе маривом, божевільним сном, і він хотів лише одного, щоб нарешті прокинутись.
Зустрівши чимало різних істот та міст, він думав про те, а чи не втратив він свій глузд. Чи залишилвсь свідомість разом з ним. Його роздуми відволікла тінь яка з'явилась раптово. Піднявши голову хлопчина побачив, того самого дідуганя, якого він зустрів у парку в Еландері.

-Привіт мій друже! Знаєш я спостерігав за тобою.. У твоїх пригодах було щось цікаве, та захоплююче. Ти знайшов вічне життя?-запитав дідугань схилившись до хлопчини.

-Та я... Я хочу вже, лише спокою.. Та прокинутись..-невпевнено мовив Браян.

-Хм.. Знаю це, але чому ти не бачиш Валорант?-запитав він у хлопця.

-Я незнаю.. Можливо я не гідний..Стоп ви кажете що слідкували за мною? Я пам'ятаю, я вас ще бачив у місті коли мав відправлятись. Хто ви? -з цікавістю відповів хлопчина.

-Ким я тільки не був... І Богом звали, і примарою. . Мене звати-Емануїл, я хранитель всесвіту снів. Ти опинився у країні сновидінь випадково, у тебе була своя лінія сновидінь, а тепер прийшов час прокинутись! Шлях був нелегкий, складний, але це кінцева зупинка..

Старий чоловік простягнув руку у кишеню, та дістав з неї дві пігулки. Одна була біла а інша червона.

-Біла пігулка це-повернення у реальний світ. А червона-то смерть. Яку ти обереш?-промовив дідугань з посмішкою.

-А навіщо обирати? Що це за фокуси?-запитав хлопчина.

-Розумієш все це ілюзія! Це сон! Мариво твоєї підсвідомості. Вибирай свій вихід!

-Звісно я оберу білу пігулку, це ж очевидно!

Хлопчина схопив пігулку і миттєво її ковтнув, в голові стало гудіти, і ноги перестали слухатись.

-Що ти зробиив?!-мовив хлопець виснажливим голосом.

-Ех дурню малий! Ти повівся на просту казку, немає вічного життя, нема вибору, це все моє творіння! Ти в пастці!-засміявся дідугань, і вмить перетворився на худощавого чоловіка в костюмі, з рогами на голові, та з червоним хвостом позаду себе.

-Ти будеш страждати в муках!
Ти гадав, що вживання важких наркотиків не призведе до наслідків? Лежачи у порожній кімнаті, відмовившись від рідних та друзів, поринувши у країні сновидінь, ти гадав що не буде розплати?
Вся ця ситуація, викликає жалість та розпач.. Пам'ятає Каса-вовка моряка?
Так ось, він був твоїм братом, і що з ним сталось? Самогубство..
А пам'ятаєш капітана у таверні?
Він був твоїм батьком, він намагався тебе врятувати..
А ти втік..
І що тепер? Тепер кінець!
У тебе є останнє бажання?

-Так є... Поверни на хвилину мене у реальний світ.. Я попрощаюсь..-засмученим голосом промовив Браян.

-Добре.. У тебе є 2 хвилини!

                        Реальний Світ
                         Вена. Австрія
                       Місцева Лікарня

-Вибачте пане Родріку але ваш син, наврядчи прокинеться...-промовив лікар.

Як раптом Браян прокинувся та почав озиратись навкруги.
Навколо нього стояла його родина, мати та  батько, та його пес Каспер.
Він знаходився у палаті, яка своїм білим дизайном відштовхувала від себе, протираючи очі, він все згадав.
І сон, і те що у нього мало часу.

-Любі мої...- Зі слізьми мовив хлопчина.
Я маю мало часу, я б хотів вам за все подякувати.. За дитинство, за турботу та любов..

-Синку все буде добре!-гладячи малого мовив батько.

-У мене мало часу, мене вже не врятувати...
Я хотів вічного життя, а отримав лише смерть..

-Синку.. Не кажи так!-заплакавши мовила матір.

Лікар який стояв поряд, та дав зрозуміти рідним, що це все, це його останні слова.
Після цих слів Браян Конелл заплющив очі, прилад тиску був на нулю, і хлопчина залишив цей світ, та отримав бажане вічне життя...