Серед морського пейзажу, який оточував Браяна, він помітив, як з води виплигували величезні та масивні кити, які захоплювали своєю неймовірною красою.

У серці хлопчини, запанував спокій, та рівновага, він розумів що він тепер вільний, від будь-кого, та ладний сам відповідати за своє життя.

У морі розпочався шторм, хвилі збивали його невеликий човен з курсу, і ось ще трохи, і перевернуть її, та Браян потоне, у крижаній воді.(він не вмів плавати).

Він розпочав молитись, та благав Богів, щоб вони дали йому шанс побачити незвідані Землі, та опинитись на просторах Валоранта.

Вічне життя.. Скільки сенсу було у цих глибоких словах. Від минулої тривоги, та страху, не залишилось і сліду. Хоча і на морі був сильний шторм, і йшов проливний дощ, він не зважав на це, та продовжував гребти.

Як раптом з морських глибин з'явилась величезна жахлива істота, яка виглядала як сірий покритий лускою змій, який мав обличчя дракона, та висотою був, вище за будь-яку будівлю, яку Браян зустрічав у своєму житті.


Змій заговорив до Браяна.


-Мандрівнику! Куди свій шлях тримаєш?

Кому ти служиш? Кого в молитві згадуєш?


На обличчі хлопчини, можна було прочитати шокований, та знервований погляд, який був без емоційної реакції.

 Дивлячись істоті прям у вічі, він розумів що це його кінець.. Ноги почали несамовито тремтіти, так само як і руки.

Було сильне бажання, але Браян не міг промовити ні звуку.

Його язик відмовлявся вимовляти слова, і навіть погляд став просто порожнім та байдужим.


-Я.. Я.. хочу вічного життя.. ледь вимовив зі свого рота, хлопчина, та впав без сил на коліна.


-Ах вічного життя бажаєш! Надію маєш, та плекаєш..

І страх в собі ти заглушаєш!

Заради нових відчуттів!

Я ось що скажу тобі..

Ти жалюгідний як усі!

Поглянь на північ там є гори.

У шахтах всі працюють дні, ночі..

А що у винагороду?

Не знищення їхньої душі!

Ми тут Боги, ми правим сотню років!

Якби не ми, тут була б пустеля дика.

Але тепер тут все живе, немає смутку та зневіри!

Але ось є одна проблема..

Є Боги що зробили Валорант, та інші землі, які дарують "вічний мир".

І ось у нас і з ними є війна!

Така кривава, на Олімпі.

І є дилема ось така..

Той вічний мир, це лиш катівня!

Тортури, пекло сновидінь, та люди прагнуть бути там..

Скажи мені чому люди такі?

Чому страждають у вогні?

Та не бажають утекти..


На обличчі Браяна з'явилась емоція прозріння та розпачу, все що він прагнув це, лише його бурхлива уява, а реальність шокуюча та жорстока, він збагнув чому всі прагнули відмовити його, від цієї поїздки.

Хлопчина витер піт зі свого обличчя, та промовив до змія.


-Пане.. Я хочу додому! Я не хочу більше дізнатись хто я? І чому я тут? Я просто хочу прокинутись..


-Ех хлопче.. Пробач, але ти приречений!

Ти потрапив сюди випадково, як і мандрівник до тебе..

Тепер залишишся надовго, у цих краях безмежних..

Є вихід лиш один! Це смерть та забуття!

Твоє життя земне, закінчить вже свій шлях..


-Це неправда є галера до Краю Світу, а там потяг до реального Світу..

Я маю дістатись до неї! з панікою промовив Браян, схопившись за голову руками.


-Галера пливе на Край Світу, лише раз на рік, і ти змарнував свій шанс! Тепер ти навіки залишишся рабом країни сновидінь, це твій новий дім!


Як раптом змій клацнув зубами, та Браян все згадав, згадав ким він є, і хто він у реальному житті..


-У тебе є вибір! Або одвічне рабство, або смерть..

Іншого вибору немає!


Браян на хвилину замислився, і запитав у змія, чи він колись прокинеться?


-Але змій промовчав, та зник назад у морську глибину, лише занурюючись задів хвостом човен хлопчини, і вона розламалась на дві частини.

Впавши у крижану воду, Браян тримався за дошку яка була раніше його човен.

Температура води ставала дедалі холоднішою, і тіло хлопчини потроху німіло, та почали замерзати ноги та руки.

Серед уламків човна, він схопився за поламане весло, та намагався гребти, але це було безрезультатно..

Потроху почали відмовляти органи дихання, та пальці вже були крижані.

Ще трохи та відмовлять інші органи, і Браян піде на дно морське.

Його розум ще працював, і він думав про слова змія, та про вибір, (але який це вибір, якщо він навмисно розбив мій човен..) подумав він, та відчував розчарування та біль, але він же вперше як його побачив, не чекав від нього симпатії..

Його існування на цих землях добігало свого завершення, але у голові промайнула думка (а що, як, коли я тут загину, я прокинусь?) Ця думка зігрівала та трохи заспокоювала його.

Як раптом серед морської порожнечі, Браян помітив ледь помітне світло, яке освітлювало його, та його зруйноване судно. Закривши рукою обличчя, хлопчина побачив перед собою велику галеру, з червоними парусами.