Забігши в темний провулок Браян помітив що вітер стає дедалі холоднішим, і холод почав пробирати його тіло до самих кісток, із рота почала йти пара, і руки почали несамовито тремтіти.

Розуміючи що потрібно знайти прихисток і тепло, він вирішив забігти в першу же корчму, яку зміг розгледіти на дорозі.

Крізь темні пошарпані вікна, пробиралось світло від свічок, і Браян зайшовши всередину, відразу відчув полегшення та тепло. В кінці корчми стояв старовинний камін(на якому були зображені різні чудернацькі істоти, яких йому не доводилось бачити). Проходячи повз забитих столиків, він помітив що всі присутні озирались, та дивились на нього, він навіть встиг у говіркому натовпі почути декілька слів у свою адресу:


-Ти глянь.. Простолюд ходить між нами!


Серед огидних персон, які сиділи у цій корчмі(та пили якісь незрозумілі напої, які були різних кольорів та відтінків, від біло-синього, до червоно-зеленого).

Мандрівник помітив чоловіка, який сидів у за столиком у кутку корчми, та розглядав якісь старі карти. Підійшовши до нього Браян запитав:


-Можна присісти біля вас?


-Якщо ти на рахунок роботи.. Всі місця вже зайняті! Галера з рабами відправляється через 10 хвилин, вибач друже ти не встиг..

Але якщо ти не по роботі, тоді вимітайся звідси! Мені ледарів не треба..відповів чоловік поправляючи свого чорного капелюха(в нього був вигляд досвідченого капітана, який пройшов та побачив чимало за своє життя, а його блакитні глибокі очі, висвітлювали спокій на впевненість).


Браян розумів що це його шанс потрапити,  та побачити безліч незвіданих земель за межами зоряного ландшафту Рівери.

Але його ціль були чарівні міста, які описані в міських легендах старого Ерландера(який стоїть на кордоні небесного горизонту, поміж хвойних лісів та крутих пагорбів).

Обличчя у чоловіка скривилось, коли він глянув на мандрівника(який тремтів від холоду, та мав обірваний старий одяг, а босі ноги свідчили про те, що він не місцевий, а лише ще одна втрачена душа, у цьому вирії незвичайних, та неймовірних подій).

Крикнувши своїм басистим голосом до корчмаря, (щоб він приніс хмільної випивки) чоловік запропонував сісти незнайомцю.


-Знаєш, хлопче ти мені нагадуєш, мене в молодості..

Мене також колись вела дорога до пригод, поки мені не прострілили коліно..

Я тебе прекрасно розумію, хоча ти  слова не промовив. 

Мене звати-Рагнар Великий. Я капітан галери "Червоний Світанок".

Через 10 хвилин ми відправляємось у шахти Дамет Хіла.

Дамет Хіл-це гора протяжністю 100 кілометрів, у районі пустельних вітрів.

Саме там на території Арарата, знаходяться шахти, у яких моя команда працює..

Арарат це місце тисячі пустельних вітрів. Це досить непрохідний материк, який кожен моряк чи мандрівник, обходить стороною. Саме там відбуваються численні

Втрати екіпажу, та загадкові зникнення кораблів. Лише найсміливіші шукачі скарбів, та роботи залишаються живими в тих жахливих місцях, та повертаються додому з винагородою.

Саме такими і є моя команда, сьогодні наша 30 висадка на материк, хоча і місцеві не раді нашим візитам.. Але хто в них питає!


Після не тривалого мовчання, чоловік споглядав на незнайомця та очікував його реакцій(якраз в цей час, корчмар приніс випивку).

Посередині столу(який був зроблений зі старого дуба, вже стояла пляшка яка була обвита виноградною лозою, а її вигляд свідчив що це було вино).

Відкривши пляшку, чоловік почав наливати у старі дерев'яні кружки(які корчмар приніс разом із вином).


-Подобається відтінок? Це проба 145 з садів "Алейхема". Саме там виробляють неймовірне соковите та солодке червоне вино, яке зібране з чарівних плантацій старого фермера Богарта.


-Вибачте за зухвалість.. 

Я тут шукаю одного Ґранрала, мені потрібно дістатись земель які дарують вічне життя..


Погляд у співрозмовника різко змінився, і посмішка на його обличчі раптово зникла.

Витерши руку об свої червоні бавовняні штани, капітан прижмурившись запитав:


-Слухай хлопче.. Ти тут не жартуй так! Кожен із цієї корчми прагнув віднайти ті прокляті небесним сяйвом місця..

Але кожен з них зазнав поразки, і серед тих хто бачив незвідані землі Валоранта, не залишилось ні одного хто б залишився при своєму глузді, а деякі з них взагалі не повернулись..

Ти скажеш, можливо вони отримали вічне життя, а я скажу що це все казочки!

Ті місця сповнені загадковою аурою, якою нам с тобою не пізнати розумом..

Пий вино мій друже, і розповідай де ти почув ці безглузді легенди..зробивши ковток з кружки, чоловік уважно слухав незнайомця.


-Я почув цю історію в Ерландері, один із місцевих жителів розповів мені її.

Мене неабияк зацікавила ця історія, про війну між Ксеноном і Монтером..

Про мандрівника у часі який зупинив ту війну..

Візьміть мене до себе в екіпаж, я хотів би побачити незвідані краї, за межами Рівери.

І чомусь мені віриться, що ті місця існують, які дарують вічне життя..


Браян із захопленням розповів все капітану, та сп'янівши розпочав благати підкинути його до тих чарівних земель яких він так мріяв побачити..

Розповів і про Бога, і про загадкові спогади Ерландера(яких він знав, але не розумів чому).

Розповів і про те що це все сон, і він скоро прокинеться..

Але чомусь він не міг згадати, хто він такий і чому опинився у цих краях..


-Хмм друже мені шкода.. Але ти не житель сновидінь, простолюд..

Так ми називаємо людей, які потрапили до країни сновидінь випадково..

Мені шкода, але ти не маєш тут бути!

Твоя присутність викликає розрив між всесвітом сновидінь..

Я не знаю як ти сюди потрапив, але тобі потрібно прокидатись!

У 12 годин рівно, має відправлятись галера до Краю Землі..

Там рівно о 6 годині вечора відправляється потяг до реального Світу..

Тебе можуть вбити ці краї, і якщо ти загинеш тут, ти помреш і у реальному житті!

Твоя астральна сутність загине разом із тобою.. у словах капітана відчувались ноти занепокоєння та страху, витерши піт зі свого обличчя, він встав зі свого місця та попрощавшись з Браяном, попрямував до вхідних дверей.


-Капітане я не хочу прощатись з цим світом! Цієї незвичайної краси вулиці та неймовірні краєвиди цих земель, так і приманюють такого мандрівника як я..

Я хочу побачити красу та велич цих чарівних місць, та зрозуміти неосяжне своїм розумом.

Візьміть мене до себе! Я не хочу вже прокидатись! Я хочу залишитись тут!


-Хлопче, не випробовуй свою долю! 

Ці місця небезпечні для простої людини з Землі.. Це скажуть навіть Місячні коти, які завжди раді кожному незнайомцю!

Підійдеш до старого Родріка, він знаходиться на пристані в кінці вулиці..

Він і відправить тебе до Краю Землі.

А зараз прощавай, був радий знайомству, хоча і не знаю твого імені..


-Браян Конелі.. Браян мене звати-промовив мандрівник засмученим голосом.


-Отже, Браян.. Радий був знайомству!

А на рахунок Ґранралів-мерзенні створіння не раз грабували наші галери..

Не раджу мати з ними справи! відповів капітан посміхнувшись, та вийшов з корчми.

Попрощавшись з капітаном, мандрівник вирішив залишитись на нічліг у корчмі, і запитав у корчмаря, чи немає у нього вільної кімнати, щоб переночувати.
Корчмар роздивився уважно дивного незнайомця, та промовив:

-40 Шилінгів не менше..

-У мене немає стільки-відповів мандрівник обурено.

-Ну тоді вимітайся ледарю! Знайди собі роботу! крикнув до нього корчмар, і витерши свої мерзенні товсті руки об рушник, попрямував сходинками на другий поверх.

Браян вийшовши на двір, та помітив як місцеві безхатьки просять пожертви у кожного перехожого, схилив голову до землі. І серед них був похилий чоловік із сивою бородою(зеленого відтінку) він впізнав у ньому того самого незнайомця, якого він зустрів у Ерландері.
Перейшовши проїзну частину (яка була повністю забита рухом дивовижних парових машин) він опинився на іншій стороні вулиці, але дідугана вже там не було.
Серед мощених вулиць та дахів з червоної черепиці, він помітив чорних кішок які бігали по дахах та вулицям похмурого району, (який висвітлював всю ситуацію цих країв).
Йшовши по алеї яка мала назву "Алея Вітрів". Мандрівник занотовував все що бачив у свій шкіряний блокнот.
(Дивовижні старовинні маєтки у готичному стилі протягались на всю алею, фонтани на яких були вирізьблені фігури різних чудернацьких істот, магазини з магічними артефактами на продаж, та безліч шинків та корчів, які закінчувались лише у далечині).
Поміж порожніх вулиць, (на яких можна  було зустріти лише поодинокі скупчення жахливих істот), яких Браян ще не зустрічав. Він помітив що з однієї корчми почав виходити народ. Браян вирішив прослідкувати за брудними рабами, які гуртом йшли в сторону пристані (він не залишав надії, відправитись у незвідані землі, альтернатива повернення у реальний Світ його не цікавила). І ось прослідкувавши за ними, він помітив як один із головних з натовпу(на ім'я Карл) прямує до чорної галери яка була повністю забита смарагдовими рубінами, вирішивши всі деталі, покупець дає Карлу жменю золотих монет, і озираючись навкруги зникає з пристані.
Підійшовши ближче та сховавшись за бочкою, Браян зауважив що головний з натовпу Карл(мав жахливе обличчя, яке було обвите рожевими мацаками, а його бездонні сині очі навіювали несамовитий страх, який пробирав до самих кісток), (замість рук у нього були величезні червоні клешні, а замість ніг, нижня частина тіла скорпіона).
Озираючись, мандрівник вирішив не ризикувати, та попрямував у бік покупця, щоб дізнатись у нього більше про цю ситуацію, та розпитати на якій галері він може дістатись до незвіданих земель..