Настала ніч. Місячним сяйвом були охоплені шпилі старовинних маєтків, та крони дерев низько нахилялась, від холодного пронизливого вітру, який віяв зі сторони пристані.

Глянувши на дивовижний пейзаж міста(яке при місячних променях, виглядало ще загадковішим та чарівним водночас).

Він задавав собі запитання(як це місце може бути настільки огидним, і настільки чарівним?).

Прослідкувавши за чоловіком який, на його думку, знає як відпливти з цього місця, він побачив як чоловік заходить у не примітний паб (яких на порожній вулиці було чимало).

Як раптом хтось помітив Браяна, який крадькома спостерігав за незнайомцем.

-Так.. так.. Хто це в нас? 

Я так розумію, ви порушуєте комендантський час, та і ще слідкуєте за кимось! Ну це вже два порушення порядку у місті!

Перед мандрівником стояли два високих чоловіки, які були поліцаями - вони відповідали за безпеку та дотримання порядку у цьому районі, за порушення спокою міста, було покарання вирушення в кар'єри та шахти Дармштадта..

-Колега, походу ми зірвали джекпот! Цей хлопчина ще і раб.. Відправимо його до Карла, нехай з ним розбирається, а ми за це, ще отримаємо гарну винагороду!

-А ти правий друже, схопімо його!

Після цих слів двоє чоловіків накинулись на нього, але Браян зумів швидко зреагувати, та почав тікати від них. Оглядаючись назад він бачив що вони відстають від нього, і заховавшись у перший же будинок(який зустрівся йому на дорозі) він забіг всередину та важко видихнув з полегшенням.

Дивлячись одним оком через дверну шпарину, він помітив що переслідувачі пробігли далі, та не помітили його.

Озираючись навколо, сновидець почав тихо крокувати по скрипучій підлозі, та побачивши у повній темряві проблиск світла, він попрямував до вітальні.

Відкривши обережно вхідні двері та зайшовши всередину, він побачив в кінці кімнати камін, а біля нього сидів чоловік у кріслі (який був обшитий шкурою ведмедя) ця особа підкидувала дрова, та споглядала на вогонь який ставав дедалі більшим.

-Сідай гостю.. ось там є диван..

Розповідай що ти забув у моєму домі..відповів незнайомець низьким суворим голосом.

-Вибачте пане.. Я просто тікав і забіг до вас..

Мене звати...

-Я знаю як тебе звати, і хто ти такий..

Ти у місті став досить популярним, і за тебе дають чималу грошову винагороду..

Я не буду тебе здавати, просто хочу дізнатись яка у тебе ціль? промовив незнайомець випивши бокал темного напою, та закашлявшись повернувся до Браяна.

-Мене звати Кастельс, можеш звати мене просто Кас..

Я не маю мети тебе скривдити або вбити..

Просто дивлячись зараз на тебе, я відчуваю незрозумілий та цікавий запах, який мені ще не доводилось відчувати..

Перед Браяном сидів вовк, який тримав в одній лапі тростину, а в інший бокал напою, його вигляд викликав бурю емоцій, які відчував сновидець, дивлячись вовку прямо у вічі, та попри зухвалу посмішку білих та гострих іклів, він не викликав у мандрівника ніякої відрази.

-Я прийшов з реального світу, але моя ціль дістатись незвіданих місць, які дарують вічне життя.. відповів Браян присівши на диван.

-Вічне життя кажеш! Цікаво.. 

А знаєш я тобі допоможу!

Я якраз збирався рушати у сади Лорана.

А звідти до сипучих пісків Оріона.. 

А там до незвіданих земель, залишиться декілька кілометрів.

До них через гори можна дістатись пішки, тому що транспорт туди не ходить.

Місце досить гнітюче та неприємне, заблукавши, душі там зникають з тією самою метою що і ти, "вічне життя" бажають знайти.

-Так що це не вигадка?!

Це не просто міські легенди та байки..

Пане я тут бачив на пристані жахливе створіння яке зветься - Карл..

В мене і досі тремтять руки..

Хто це такий?

-Хлопче краще забудь про це!

Карл є одним із найбільших злочинних авторитетів у цьому районі.. 

Тому переходити йому дорогу я б не радив.. після цих слів господар будинку(який був одягнений у сіре дороге вбрання, зроблене з шовку).

Запалив свічки у кімнаті, та радив гостю погрітись у каміна, поки він сходить на другий поверх, та знайде йому якесь пристойне вбрання.