Серед порожніх вулиць, які освітлювали занепад та смуток його жителів, я помітив сяйво, яке освітлювало своїм яскравим променем всю алею.

-Сер, що ви тут робите?!

З сильним подивом, промовив до мене чоловік, який світив мені ліхтарем прямо в обличчя.

Перед собою я побачив чоловіка років 40,одягненим як працівник поліції, суворий погляд який був на його обличчі, не викликав у мене зовсім ніяких негативних відчуттів чи емоцій.(я просто був радий зустріти поліцію)
-Вітаю. Мене звати Джек Картер я з Бостону, я тут шукаю свого друга, який міг би бути у цьому місті, у мене є лист від викрадача, прошу вас допомогти мені..
-Лист кажете.. Ну гаразд, пройдіть зі мною, а по дорозі розкажете мені все що знаєте..
Я розумів що, повідомляти поліції що я журналіст(це те саме що зайти у злочинний район, не розумно та небезпечно) Я знав що в цих краях, не полюбляють журналістів.Тому що вони приїжджають на вбивство найперші.
Йшовши разом з ним, я відчував полегшення та зміг видихнути спокійно.Попри його суворий погляд та деяку відразу до моєї особи, я розповів йому все що бачив та знав.
-Зрозуміло пане.. Це вже не перший випадок у цьому місті, люди почали зникати масово-після закриття фабрики.
Деякі стверджують що люди просто виїхали з міста, а деякі персонажі вигадують різні безглузді історії.

Ніби на пляжі у пристані "Сомервіль" збираються різні сектантські групи, і проводять там свої ритуали.

Маячня повна! Ми з командою не раз патрулювали ті місця, але ніхто з нас нічого не помітив..
-Вибачте сер. А ви знайомі з таким чоловіком як: Джозеф Барак. Просто цей лист який я вам показав написав саме він, і він не перший лист.. Перше повідомлення я дослідив та прочитав у газеті "The Boston Globe".
Обличчя у поліціянта раптово змінилось, і суворий погляд перетворився на перелякане здивування, яке супроводжувалось спітнілим обличчям.
-Я відведу вас до нього.. І ми розпочнемо пошуки вашого друга, але зараз прошу мене вибачити, мені потрібно йти..
Завтра зранку я до вас під'їду, а зараз вже темніє, тому вам потрібно відпочити.

Йдіть прямо по вулиці "Розвід" там ви побачите готель, так що до зустрічі пане, і бережіть себе..

Після цих слів поліцай розвернувся у другу сторону та попрямував у темний провулок напроти, я не розумів чому така різка зміна дій, та настрою.
Але був впевнений що цей чоловік мені допоможе, хоча у його манері та голосі було щось незвичне та неприємне, яке відштовхувало від себе.

Прямуючи далі по темній вулиці, я не зупинявся телефонувати Расселу(хоча і розумів що можливо тут нема зв'язку) 
По дорозі мені траплялися різні архітектурні споруди такі як:(Костели виконані у готичному стилі, та будинки які можна було зустріти тільки у журналах про старовинні маєтки)Але найбільше мене вразила будівля готелю яка була виконана у грецькому стилі з величезними колонами по боках, та вивіскою "Фортуна" яка прикрашала передній вхід готелю.
Підійшовши до переднього входу я відчув що хтось за мною слідкує, та поквапившись потягнув за ручку вхідних дверей.
Забігши всередину мене зустрів згорблений чоловік, який був знервований моїм раптовим візитом.

-Хто ти в біса такий! Готель переповнений, вимітайся...

Вигляд у чоловіка був неприємний та навіть огидний, він виглядав неначе він хворіє важкою невиліковною недугою.Все його обличчя було покрите вуграми та синцями, а в руках він тримав тростину яка допомагала йому у русі.

-Ти що оглух! Кажу вимітайся..

Вибачте пане, я хотів би зняти номер, я заплачу!

-А ну якщо заплатиш, то гаразд.. Йди клади гроші на стіл, там на вішалці побачиш ключі, твоя кімната за номером 13,справа по коридору.

Дякую вам велике..

Поспішивши забрати ключі, я і не помітив що валізу з речами залишив біля дверей.
Забравши ключі я попрямував до свого номера, який мав неприємне число, але це мене не хвилювало, я хотів просто заховатись та обдумати все..
Піднімаючись по скрипучих сходинках(які напевно ніколи й не ремонтувались)пліснява та сморід супроводжувала мій підйом до моєї кімнати.
Розглядаючи пошарпані та подерті стіни, на яких пожовтіли шпалери, я розмірковував чи все я роблю вірно.

(Чому поліцай так раптово пішов? Де нарешті знаходиться Рассел?)Цих питань ставало дедалі більше, а відповіді я так і не отримав.

Дійшовши до своєї кімнати, та відкривши двері, я почув як хтось підійматися на цей поверх, та відразу забігши у кімнату я закрив двері на ключ.
З коридору було чути, саме той звук який я чув коли знаходився на подвір'ї, та у будинку Рассела. Серед інших невідомих мені звуків, було сильно чути суперечку двох осіб, які про щось голосно сперечались, діставши з кишені диктофон я підслухав їх діалог.

-Саймоне його потрібно вбити.. Він забагато знає! Господар буде розлючений якщо він буде живий..

-Ми повинні залишити його..

Відчуваючи що хтось наближається до дверей моєї кімнати, я відійшов до вікна, та готувався тікати.
Відкривши вікно на мене повіяв свіжий прохолодний вітер, який заспокоїв мене на хвилину. Глянувши вниз, я розумів що мені прийдеться спускатись по драбині.
Всупереч страху висоти, я  тихо та спокійно, почав спускатись по трубі, розуміючи що одна помилка, буде фатальною для мене.
Навколо була темна ніч, тільки лише декілька вуличних ліхтарів, освітлювали алею.(потрібно знайти безпечне місце, якщо це звісно можливо)

Як раптом коли я спустився, я побачив натовп, який виходив з Готелю, у руках у них були сокири та вили, оглядаючись вони шукали когось, і я розумів що це були вони.. 
Мені потрібно було поводитися максимально тихо, та придумати план.
В голові виникало запитання(хто вони такі?)
Але не встиг я обдумати це питання, як хтось схопив мене за плечі.

-Тихо будьте! Не кричіть..Вони нас помітять, і тоді вони нас спалять на багатті, чи розіпнуть на стовбі..

-Хто ти такий? І хто вони такі?

Глянувши на втомленого чоловіка який виглядав, неначе зустрівся зі смертю.
Я спокійно вислухав його, а його обличчя здавалось мені дуже знайомим.
-Мене звати Джозеф Барак у минулому був мером цього проклятого містечка..
Це я вам написав у тій газеті, я розумів що можливо ви її прочитаєте, а можливо і ні.
Писав я шрифтом Брайля, щоб мене не викрили, та не вбили.
І ваш професіоналізм, мені дуже потрібен..
Місцева влада, яка вигнала мене з крісла мера, зробила у цих краях свої закони..
Та знищила всю опозицію, яка тут була.
Тепер залишились тільки по одинокі скупчення виживши людей, які не погоджуються з теперішньою владою.
Вони просто фанатики, які після останніх подій у нашому місті, виловлюють людей, та проводять свої жахливі ритуали..  
Тут небезпечно знаходитись, потрібно знайти безпечне місце.

Серед темних провулків, можна було помітити, як темрява поглинає порожні вулиці Гарлем-Стріт.(побачивши у далечині  високі пагорби, які приманювали до себе, своєю незвичайною красою)

Я розумів що наша ціль, це дістатись них.Глянувши на Джозефа я помітив що він неабияк нервує, та намагається стримати тремтячі руки, які його не слухались.

-Що тут сталось?промовив я до нього, глянувши на нього.

-Джеку, тут відбуваються жахливі речі, яким не має пояснення..

Один з проповідників, почав стверджувати що на Острові "Рейк'явік" проживають морські істоти, які можуть відновити велич цього містечка..
(Але як ти бачиш повсюди тільки руйнування та занепад) Він стверджував що потрібно чимало зробити, щоб задовольнити морських Богів.
І тоді вони, відновлять це місто, та зроблять його перлиною всього штату.
Але як ти вже зрозумів, це все брехня..
Саме цікаве з цієї історії, що не існує Острова "Рейк'явік".
Розумію вам складно повірити моїм словам, і скептицизм у цій історії має бути.
Але те що я бачив, не передати словами, та не збагнути розумом..
-Складно звісно в це все повірити.. Але я спробую, якщо навіть це так, що вони хочуть від мене?
-Ви як журналіст, повинні розуміти що це мегасенсація! І про ці жахливі речі, має  дізнатись суспільство..
Ми проберемось у ввечері на пристань, та тихо зафіксуємо на камеру всі події які будуть відбуватись..