Остання справа Джека Картера
Осінь 1920 рік.
Серед уламків думок, я намагався відтворити повноцінну картину тих подій яких мені доводилось пережити.
У своїй підсвідомості я бачив моторошні речі які не міг описати словами.
Але у спогадах
Я відчував невимовний жах, який супроводжувався божевільною агонією.
Роздумуючи над цим у психлікарні Рейв-ен-крофт.
Я розумів що моє оточення все одно б, мені не повірило, якби навіть я показав всі деталі та факти тих злочинів.
А суспільство тим паче зробило мене б божевільним чоловіком з бурхливою уявою.(Мені потрібно тікати з цього місця..
Тут вони мене можуть знайти.)
Але те що я побачив, назвати моторошним чи жахливим це ще легко сказати..
Зима 1917 року
Бостон
Будинок Джека Картера
Мене звати Джек Картер. І це моя історія..
Закінчивши навчання у Бостонському університеті, я планував вже своє майбутнє, яке я бачив світлим та цікавим, сповненим жагою до знань та пригод.Хоча моя родина не розділяла моє захоплення до всього незвичайного та містичного(вважаючи мене просто дурнем та мрійником)та найбільше я мріяв стати мандрівником, відкривати та досліджувати нові землі, знайомитись з незвичайними народами та їхньою культурою та звичаями.
І моя професія одне одному не заважала, я навчався на факультеті(Журналістика та економіка) Уявляючи що знайду найцікавішу історію у житті, я продовжував після навчання пошуки тієї самої грандіозної статті, історії яка б відправила мене до незвіданих країв, та неймовірних пригод.
Я мріяв що знайду священний Грааль, який зробить мене відомим журналістом якого люди будуть згадувати та мріяти зі мною зустрітись, мої статті будуть закарбовані у їхній пам'яті на роки.
І ось одного вечірнього вечора переглядаючи сотню статей у "The Boston Globe" я помітив одну непримітну та незвичну статтю, серед багатьох інших статей вона відрізнялась тим, що була написана малим жирним шрифтом Брайля.
Я відразу був вражений цій знахідці, і вже уявляв наскільки неймовірною та цікавою виявиться історія яка захована під цим загадковим непомітним шрифтом.
На жаль я не був обізнаний у прочитанні такого матеріалу, тому мені знадобиться допомога, а єдиний мій знайомий який міг би прочитати це повідомлення був-Рассел Бернлі(мій товариш та одногрупник)
Рассел Бернлі-був худорлявим хлопчиною з довгим темним волоссям, та глибокими карими очима які висвітлювали впевненість та обізнаність. Ми з ним познайомились ще у школі, коли я навчався у місті "Провіденс".
З першої зустрічі ми з ним знайшли спільну мову, хоча і вчились у паралельних класах.Він також був мрійником як і я, але здебільшого підходив до всього містичного та незвичайного, з сильним науковим підходом, намагаючись все прояснити та зрозуміти з наукової точки зору.
Згодом доля зіграла чудовий жарт, і ми разом навчались уже в Університеті на спільному факультеті.
Рассел був-прикладом впевненості, за яку б справу він не взявся, він виконував її з неабияким завзяттям та перфекціонізмом.
І те що він був поліглотом, та знав понад 10 мов, ніколи нікого не дивувало. На його фоні я здавався дивакуватим хлопцем, який весь вільний час проводив у бібліотеках, та прочитанні свіжих газет.
Зателефонувавши до Рассела я почув у його голосі ноти занепокоєння та тремтіння голосу. На мої питання (що сталось? Як у тебе справи?) Я не почув жодної відповіді, тільки лише ігнорування цієї теми. Розповівши про статтю яку я знайшов, голос у Рассела змінився на невимовний, нестримний плач який супроводжувався криками(нічим я тобі не допоможу! Не смій читати те повідомлення!) Після цих слів він кинув слухавку. Розчарований та занепокоєний цією розмовою, я не міг збагнути що сталось, та чому у мого друга була така реакція на ту статтю.
Не задаючи собі багато питань, я вирішив не слухати божевільну маячню Рассела, та самому дізнатись у чому тут справа.
Мені звичайно бракувало обізнаності у шрифті Брайля, але я не збирався залишати цю справу, та згадуючи з яким завзяттям мій товариш підходив до всього, я вирішив дізнатись та прочитати цю загадкову статтю, яка так здивувала та змінила хлопця (який завжди був спокійний та врівноважений).
Просидівши цілу ніч досліджуючи це повідомлення, я уявляв яка цікава та містична історія стоїть за цією статтю.
Ще бувши малим, я вигадував, та читав чимало містичної та незвичайної літератури. Проводячи весь час у пошуках незвіданого, іноді я втрачав зв'язок з реальністю, і у моїх снах ті події про які я читав, були як ніби частина мого життя.
Пережита мною, містично-загадкова пригода яка залишила чудову історію, яку згодом можна було розповідати своєму оточенню.
Черпаючи натхнення у містичних творах, у 12 років я писав статті для свого блогу, вигадував чудернацькі історії та подій, які ніколи не могли бути.
А Расселл як завжди все спростовував, та доводив все з наукової точки зору.
Дізнавшись нарешті як читати цей шрифт, я заварив собі каву та з неабияким завзяттям та цікавістю, розпочав переклад повідомлення.
Перші речення мене відразу здивували:
"Вітаю тебе читачу, я радий що ти зміг відгукнутись на моє повідомлення.
Мене звати Джозеф Балак я проживаю у містечку Вермонт що у штаті Массачусетс.
Вермонт-невеличке рибацьке містечко, яке приманювало до себе туристів та мандрівників, але тепер моє місто не впізнати.. Посеред площі (на Розвуд-Стріт)
Не знайти гурту людей, та і тварин я вже не зустрічаю. Тут відбуваються жахливі речі про які має дізнатись суспільство, попри ризик втрати свого життя, я вирішив повідомити вам, про ці події.. Але лише при зустрічі, боюсь що якщо я буду везти діалог та обмін листами з вами, вони дізнаються...
У нашому місті зникають люди щодня, і я занепокоєний таким становищем. Я прожив у Вермонті 40 років, але такого жаху як зараз ще не зустрічав..
Дякую вам за увагу! Я знав що вам можна довіряти.."
Джозефу Бараку для Джека Картера..
Серед уламків думок, я намагався відтворити повноцінну картину тих подій яких мені доводилось пережити.
У своїй підсвідомості я бачив моторошні речі які не міг описати словами.
Але у спогадах
Я відчував невимовний жах, який супроводжувався божевільною агонією.
Роздумуючи над цим у психлікарні Рейв-ен-крофт.
Я розумів що моє оточення все одно б, мені не повірило, якби навіть я показав всі деталі та факти тих злочинів.
А суспільство тим паче зробило мене б божевільним чоловіком з бурхливою уявою.(Мені потрібно тікати з цього місця..
Тут вони мене можуть знайти.)
Але те що я побачив, назвати моторошним чи жахливим це ще легко сказати..
Зима 1917 року
Бостон
Будинок Джека Картера
Мене звати Джек Картер. І це моя історія..
Закінчивши навчання у Бостонському університеті, я планував вже своє майбутнє, яке я бачив світлим та цікавим, сповненим жагою до знань та пригод.Хоча моя родина не розділяла моє захоплення до всього незвичайного та містичного(вважаючи мене просто дурнем та мрійником)та найбільше я мріяв стати мандрівником, відкривати та досліджувати нові землі, знайомитись з незвичайними народами та їхньою культурою та звичаями.
І моя професія одне одному не заважала, я навчався на факультеті(Журналістика та економіка) Уявляючи що знайду найцікавішу історію у житті, я продовжував після навчання пошуки тієї самої грандіозної статті, історії яка б відправила мене до незвіданих країв, та неймовірних пригод.
Я мріяв що знайду священний Грааль, який зробить мене відомим журналістом якого люди будуть згадувати та мріяти зі мною зустрітись, мої статті будуть закарбовані у їхній пам'яті на роки.
І ось одного вечірнього вечора переглядаючи сотню статей у "The Boston Globe" я помітив одну непримітну та незвичну статтю, серед багатьох інших статей вона відрізнялась тим, що була написана малим жирним шрифтом Брайля.
Я відразу був вражений цій знахідці, і вже уявляв наскільки неймовірною та цікавою виявиться історія яка захована під цим загадковим непомітним шрифтом.
На жаль я не був обізнаний у прочитанні такого матеріалу, тому мені знадобиться допомога, а єдиний мій знайомий який міг би прочитати це повідомлення був-Рассел Бернлі(мій товариш та одногрупник)
Рассел Бернлі-був худорлявим хлопчиною з довгим темним волоссям, та глибокими карими очима які висвітлювали впевненість та обізнаність. Ми з ним познайомились ще у школі, коли я навчався у місті "Провіденс".
З першої зустрічі ми з ним знайшли спільну мову, хоча і вчились у паралельних класах.Він також був мрійником як і я, але здебільшого підходив до всього містичного та незвичайного, з сильним науковим підходом, намагаючись все прояснити та зрозуміти з наукової точки зору.
Згодом доля зіграла чудовий жарт, і ми разом навчались уже в Університеті на спільному факультеті.
Рассел був-прикладом впевненості, за яку б справу він не взявся, він виконував її з неабияким завзяттям та перфекціонізмом.
І те що він був поліглотом, та знав понад 10 мов, ніколи нікого не дивувало. На його фоні я здавався дивакуватим хлопцем, який весь вільний час проводив у бібліотеках, та прочитанні свіжих газет.
Зателефонувавши до Рассела я почув у його голосі ноти занепокоєння та тремтіння голосу. На мої питання (що сталось? Як у тебе справи?) Я не почув жодної відповіді, тільки лише ігнорування цієї теми. Розповівши про статтю яку я знайшов, голос у Рассела змінився на невимовний, нестримний плач який супроводжувався криками(нічим я тобі не допоможу! Не смій читати те повідомлення!) Після цих слів він кинув слухавку. Розчарований та занепокоєний цією розмовою, я не міг збагнути що сталось, та чому у мого друга була така реакція на ту статтю.
Не задаючи собі багато питань, я вирішив не слухати божевільну маячню Рассела, та самому дізнатись у чому тут справа.
Мені звичайно бракувало обізнаності у шрифті Брайля, але я не збирався залишати цю справу, та згадуючи з яким завзяттям мій товариш підходив до всього, я вирішив дізнатись та прочитати цю загадкову статтю, яка так здивувала та змінила хлопця (який завжди був спокійний та врівноважений).
Просидівши цілу ніч досліджуючи це повідомлення, я уявляв яка цікава та містична історія стоїть за цією статтю.
Ще бувши малим, я вигадував, та читав чимало містичної та незвичайної літератури. Проводячи весь час у пошуках незвіданого, іноді я втрачав зв'язок з реальністю, і у моїх снах ті події про які я читав, були як ніби частина мого життя.
Пережита мною, містично-загадкова пригода яка залишила чудову історію, яку згодом можна було розповідати своєму оточенню.
Черпаючи натхнення у містичних творах, у 12 років я писав статті для свого блогу, вигадував чудернацькі історії та подій, які ніколи не могли бути.
А Расселл як завжди все спростовував, та доводив все з наукової точки зору.
Дізнавшись нарешті як читати цей шрифт, я заварив собі каву та з неабияким завзяттям та цікавістю, розпочав переклад повідомлення.
Перші речення мене відразу здивували:
"Вітаю тебе читачу, я радий що ти зміг відгукнутись на моє повідомлення.
Мене звати Джозеф Балак я проживаю у містечку Вермонт що у штаті Массачусетс.
Вермонт-невеличке рибацьке містечко, яке приманювало до себе туристів та мандрівників, але тепер моє місто не впізнати.. Посеред площі (на Розвуд-Стріт)
Не знайти гурту людей, та і тварин я вже не зустрічаю. Тут відбуваються жахливі речі про які має дізнатись суспільство, попри ризик втрати свого життя, я вирішив повідомити вам, про ці події.. Але лише при зустрічі, боюсь що якщо я буду везти діалог та обмін листами з вами, вони дізнаються...
У нашому місті зникають люди щодня, і я занепокоєний таким становищем. Я прожив у Вермонті 40 років, але такого жаху як зараз ще не зустрічав..
Дякую вам за увагу! Я знав що вам можна довіряти.."
Джозефу Бараку для Джека Картера..
Коментарі