"Думи мої думи"
Честер Фінч
Думи мої думи.. Як чинити з вами? Темними ночами, світла вже немає.. Все те світло, ви вже відібрали. Залишили хоча б трохи.. Тут без світла помираю. Думи мої думи.. Вічний пошук правди.. Бачу серед попілу. Свої мемуари.. Думи мої думи.. Скільки ще потрібно? Вірити людині. Я невже знайду щирих.. Серед вовків злих тих.. Злих тих, що немають сили. Сили та що з серця.. Не у м'язах сила.. Думи мої думи.. Бачу квіт кульбаби. Спів пташок на ганку. Вірну цю собаку.. Але та людина, знищала це все.. Як тепер забути? Злоба вже живе.. (Автор арту:GrahamSym)
2023-01-08 22:22:24
3
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Антон Шаталов
Все таки видно, що на створення цього твору надихнули рядки Тарасика Григоровича
Відповісти
2023-01-10 16:15:45
1
Честер Фінч
@Антон Шаталов Не повіриш друже, я не читав Кобзаря..
Відповісти
2023-01-10 16:49:46
Подобається
Інші вірші поета
"Кохання моє спасіння" "Весь в теоріях" "Митець серед руїн" "Ми самі є собі творці"
Інші поети
GRAFO
@grafo
Thomas Agud
@thomasagud
Схожі вірші
Всі
"Я буду помнить"
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Я буду помнить о тебе , Когда минутой будет гнусно И одиноко грянет в след Дождь смыв порою мои чувства Я буду помнить о тебе , Когда нагрянет новый вечер И ветер заберёт себе Мои увечены надежды . Я буду помнить, тот момент, Когда тебя со мной не стало Оставив только мокрый цент С того ,что в сердце потеряла Я буду помнить твой уход , Да может быть, тогда слезами Теперь совсем под тихий сон Обняв подушку крепко швами .
43
7
2226
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12031