"Думи мої думи"

Честер Фінч

Думи мої думи.. Як чинити з вами? Темними ночами, світла вже немає.. Все те світло, ви вже відібрали. Залишили хоча б трохи.. Тут без світла помираю. Думи мої думи.. Вічний пошук правди.. Бачу серед попілу. Свої мемуари.. Думи мої думи.. Скільки ще потрібно? Вірити людині. Я невже знайду щирих.. Серед вовків злих тих.. Злих тих, що немають сили. Сили та що з серця.. Не у м'язах сила.. Думи мої думи.. Бачу квіт кульбаби. Спів пташок на ганку. Вірну цю собаку.. Але та людина, знищала це все.. Як тепер забути? Злоба вже живе.. (Автор арту:GrahamSym)

2023-01-08 22:22:24

3

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Антон Шаталов

Все таки видно, що на створення цього твору надихнули рядки Тарасика Григоровича

Відповісти

2023-01-10 16:15:45

1

Честер Фінч

@Антон Шаталов Не повіриш друже, я не читав Кобзаря..

Відповісти

2023-01-10 16:49:46

Подобається

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12104

Мої слова

Ай

Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.

85

0

4787