"Люди"

Честер Фінч

А люди все будують храми. Слізьми оплакані, серцеві драми. А вітер все не стихне, не замовкне. Все віє в сторону яку, я оминаю збоку. Скільки я разів, думав про минуле.. Та те минуле, про мене і не думає. Скільки я казав, та чи хтось почув? Скільки я почув.. Краще б і не чув.. Бачив я тварин, що людьми були! Та і тих людей, що були свиньми.. Тут насправді, важко все збагнути. Краще жити на Землі, а не просто бути.. Краще бути людяним, а не людоїдом.. Не з'їдати в людях, віру та надію..

08.07.2023

5

3

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (3)

Lexa T Kuro

Класно!👍👏Я вже не раз говорила Вам, що мені подобається Ваша філософія та пошуки відповідей на запитання, які цікавлять "не сплячих" людей. Дякую за цей вірш! Моє Вам БРАВО!👏👏👏 Нехай поряд буду Люди з великої літери! Натхнення та тепла для душі!🌈☀️

Відповісти

09.07.2023, 05:56

1

Честер Фінч

@Lexa T Kuro Я завжди вам радий❤️ Дякую вам за ваші коментарі👏😘

Відповісти

09.07.2023, 07:13

1

Lexa T Kuro

@Честер Фінч Намагаюся своєчасно "заходити в гості" до улюблених авторів... Але нажаль не завжди буваю в мережі зараз... Навзаєм! Я завжди від душі 💞🤗🙏☀️

Відповісти

09.07.2023, 07:16

1

Схожі вірші

Всі

Я граю лише уві снах...

Nadine Tikhonovitch

Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...

131

26

4845

Приходи (RU-UA)

Ай

Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.

42

3

1193