"Моя Країна"
Честер Фінч
Моя країна неначе-спокійне море. Все заспокоює мене, у дні складні. Роса на сонці, зникне рано вранці. Та моя віра в тебе, у мені навік. Моя країна-бачить сильний люд. Який руками гори підійма.. Все множиться народ несамовитий. Все вірить в тебе, хвилі обійма. Краса землі твоєї, велич сильних скал. Все пам'ятаю немовлям в утробі. На світі цьому я з'явився в раз. Щоб прославляти місце: слави, віри, та любові..
2023-01-05 20:16:23
4
25
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (25)
Честер Фінч
@Coffee Content Ні про каву, ще немає)
Відповісти
2023-01-05 21:08:03
Подобається
Coffee Content
@Честер Фінч У мішок і зі скелі - це ж історія заборон кави в різних країнах у середньовіччі.
Відповісти
2023-01-05 21:18:48
1
Coffee Content
@Честер Фінч Сподіваюсь, що і у вашої творчості обов'язково ще з'являється вірші про каву.
Відповісти
2023-01-05 21:20:46
1
Інші вірші поета
"Книга кохання" "Кохання моє спасіння" "У дорозі" "Скрипач"
Інші поети
Ruslana
@rock_ksolana
Alina Bush
@alina_bush
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12005
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4522