"Поема Театр одного актора"
Театр одного актора. Він все старається, всю душу виливає.. Але раптово питання в зал скандує, промовляє; -Навіщо ображаємо всіх? І вже чому образи, ми не пробачаємо? А тільки все тримаємо в собі.. У залі тиша.. Тиша мертва тиша.. Не розуміють всі, про що актор говорить.. У п'єсі не знайти, таких рядків! Вже чути поза сценою, підказки; -По сценарію іди! Та той актор, свій монолог не зупиняє; -Ми не заслужено, бачимо зірки.. Ми не молимось до неба, тікаємо від труднощів своїх.. А вже коли проблем стає багато, і виходу ніби не знайти.. Тоді вже ми, до храму прибігаємо, стаємо на коліна, та б'ємось лобом об хрести.. І віримо, надіємось, плекаємо, що у небі, почують наші молитви.. Та з неба голос промовляє; -Де був ти всі роки? -Чому від тебе, молитви я не чув? Невже забув.. Невже мене забув.. У залі всі мовчать, не чути звуку.. Лише єдині оплески звучать. Завіса закривається, шумить народ. Та цей актор зникає.. Його ніколи в залі не було!
2023-05-29 21:53:14
1
0
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11386
"Письмо ушедших дней"
Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.
44
21
1864