"Пробач мені"

Честер Фінч

Пробач мені, мої твори сумні... Ці твори мої-тягар та оберіг! Я міг би бути птахом у небі. Літати високо у гори, дістати зірку недосяжну.. Та дарувати лиш щасливі дні. Та я нажаль, вже не такий.. Все більше бачу я сумні події. Де радість моя? Чому втікла від мене? Негайно повернись! Пробач що у думках блукаю. Та все шукаю.. Щось шукаю.. Ці пошуки безмежні дістають! Лікуюсь цим письмом, який мене так знає.. Ми з ним на-ти, уже чимало літ.. Та все пливу, пливу за течією. Своїх думок та роздумів сумних.. Стою на скелі, та бажаю спригнути. Закінчити нарешті, роздумів політ. Я як-той Шерлок, що знає багато.. Та ці знання, лише приносять біль..

2023-06-05 21:04:10

Інші вірші поета

"Важко жити у розбитому світі" "Мій Дім" "Минають дні, минають ночі" "Моменти"

Інші поети

TVOY 50/50

@fidelium_semper

Lady K.I.M

@nak_soo

Königin Unbekanteen

@konigin

Схожі вірші

Всі

Мої слова

Ай

Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.

3897

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11208