"Самітник"

Честер Фінч

В омуті очей твоїх намагався залишитись тут.. І кожен раз будуючи стіну з піску.. Я пам'ятав часи коли я був не тут.. Тоді коли вже на мені висів роками бруд! Коли мене ці хвилі збивали з ніг. Я пам'ятаю лиш складних думок політ.. В омуті очей намагався потонути.. Але нажаль врятованим я мушу бути.. І скільки днів будую я твердиню. Нашу домівку з піску та пластиліну.. Уже роки пройшли, за дверима сніг. Я весь у зморшках сиджу собі в пітьмі.. І хтось зайшов включив світло в кімнаті. Мене цим світлом огорнути раді.. Та я вже не той ким був колись раніше. Закрився я у собі, "Загублений роками Ніцше" Ти посміхнулась сказавши: -Дурень ти старий.. Але нажаль останні дні мої. Без тебе- не мої.. Тебе я не зберіг, і сенс життя був втрачений повік.

2022-11-29 14:58:46

Інші вірші поета

"Похмурі обличчя" "Відлітаючи в теплі краї" "Сам блукаю" ''У пошуках себе''

Інші поети

كاســـــــــرة القيـــــــــود

@Mouna_

Olena Кim

@lenhcikm

كشاجم مرتضى فيلي

@MurtadhaFaili

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11351

"Письмо ушедших дней"

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.

1842